Книга Джунглів (збірник)

Я скоро помру, i мое життя нiчого не варте, а то б я вiддав його за людську дитину. Та заради честi Зграi, про яку ви встигли забути без ватажка, я даю вам слово, що не кинусь на жодного з вас, коли прийде моя остання година – якщо ви дозволите людськiй дитинi пiти до своiх. Я помру без бою. Це збереже для Зграi щонайменше три життя. Бiльше я нiчого не можу вдiяти, та якщо хочете, врятую вас вiд ганьби – вбити брата, який нiчим не завинив, брата, якого прийняли до Зграi за Законом Джунглiв.

– Вiн людина!.. Людина!.

. Людина!.. – завили вовки.

І бiльше половини стали на бiк Шер-Хана, який нетерпляче бив землю хвостом.

– Тепер усе залежить вiд тебе, – сказала Багiра Мауглi. – Нам лишаеться тiльки стати до бою.

Мауглi випростався на весь зрiст, тримаючи в руках горщик. Потiм вiн потягнувся i позiхнув просто на Раду, хоч душа його палала вiд гнiву та обурення – адже вовки, за своiм потаемним звичаем, нiколи не виказували Мауглi своеi ненавистi.

– Гей, ви! – закричав вiн. – Цей собачий гавкiт нi до чого! Ви вже стiльки разiв називали мене людиною (а з вами я б на все життя лишився вовком), що тепер я й сам вiдчуваю – це таки правда.

І я буду називати вас не братами, а собаками, як i слiд людинi робити. А чого ви хочете i чого не хочете – це менi байдуже! І щоб ви це краще втямили, я, людський син, принiс сюди Червону Квiтку, якоi ви, собаки, боiтеся!

Вiн жбурнув горщик на землю, розжаренi вуглини запалили сухий мох, i вiн зайнявся яскравим полум’ям. Уся Рада, побачивши вогонь, кинулася хто куди.

Мауглi тицьнув у полум’я суху гiлку, а потiм замахав нею в повiтрi, щоб розiгнати переляканих вовкiв.

– Ти тепер ватаг, – прошепотiла Багiра. – Врятуй Акелу вiд смертi. Вiн завжди був твоiм другом.

Акела, суворий старий вовк, що нiколи за життя не прохав нi в кого жалю, подивився благальним поглядом на Мауглi, який стояв iз гiлкою, голий, iз розсипаним по плечах чорним волоссям, i чорнi тiнi миготiли навколо нього.

– Отак! – мовив Мауглi, повiльно роззирнувшись довкола. – Тепер бачу, що ви собаки.

Я йду вiд вас до мого народу – якщо це справдi мiй народ. Тепер менi немае вороття до джунглiв, i я мушу забути вашу мову i вашу дружбу, але я нiколи не буду таким жорстоким, як ви. Я був вам справжнiм братом, хоч i не по кровi, i тому обiцяю, що коли стану людиною серед людей, не зраджу вас, як ви зрадили мене. – Вiн копнув багаття ногою, i вгору полетiли iскри. – Мiж нами, вовками Зграi, не буде вiйни. Та перш нiж пiти, я маю сплатити борг.