Камінний хрест (збірник)

Давала iй, що мала найлiпше, але вона не хотiла нiчого iсти. Лиш дивилася на бабу i жалю iй завдавала.

– Маленька, маленька, що тебе болить? Не лишей стару бабу без лижки молока. Потiш нi хоть трошки.

І гладила корову по чолi i попiд горло i голосила над нею.

– Де, де я годна стегнутиси на другу?! Анi пушок зложити, анi гли прiмкнути вже-м не годна; де менi на старiсть за корову дбати?

Корова дрожала, а Романиха ii накрила своiм кожухом i чипiла над нею, розгорнена, на морозi. Сама дзвонила зубами, але не вiдступала.

– А може, це за грiхи так мене Бог карае? Бо не раз я через тебе, небого, нагрiшила! Десь межi трошки пiдпасла, десь гарбузик урвала, десь пасиночок уломила. Але я нiколи нiкому молока не желувала. Десь дитина занеможе, десь жiнка у злогах, а я йду з горнетком та й несу молочка. Та й сирця я роздавала людем до кулешки. Господи, не карай нi тежко – бiдну одову. Нiчо вже чужого не порунтаю, лиш даруй ми корову!

Отак до пiзньоi ночi Романиха голосила над коровою. Кропила ii свяченою водою, але нiщо не помагало.

Вона розтягла ноги на цiлу стаенку i гонила боками, аж рикала. Баба гладила, обiймала, приговорювала, але таки нiчого не могла вдiяти.

Мiсяць освiчував стаенку через дверi, i баба видiла кожний рух корови. Вона врештi пiднялася. Ледво держалася на ногах. Розглядалася по стаенцi, як би прощалася з кожним кутом.

Потiм упала на солому i розтяглася, як струнва. Романиха приклякла коло неi i шурувала ii вiхтем. Сама не знала, що з нею дiеться. Потiм корова зарикала голосно i почала бити ногами.

Романисi зробилося горячо, жовто в очах, i закервавлена впала. Корова била ногами i роздирала бабу на кавалки.

Обi боролися зi смертю.

Новина[15 - Зовнiшнiм поштовхом до написання твору стала реальна подiя, що трапилася в с. Трiйця на Покуттi. Про неi письменник не раз оповiдав у листах до В. Морачевського та О. Кобилянськоi (див.: ІІІ, 160–162). Власне тi листи стали першими начерками майбутнього твору, написаного на поч. 1899 року i вперше опублiкованого в збiрцi «Синя книжечка» (с.

119–124).]

У селi сталася новина, що Гриць Летючий утопив у рiцi свою дiвчинку. Вiн хотiв утопити i старшу, але випросилася. Вiдколи Грициха вмерла, то вiн бiдував. Не мiг собi дати ради з дiтьми без жiнки. Нiхто за нього не хотiв пiти замiж, бо коби-то лишень дiти, але то ще й бiда i нестатки. Мучився Гриць цiлi два роки сам iз дрiбними дiтьми. Нiхто за нього не знав, як вiн жие, що дiе, хiба найближчi сусiди.