Камінний хрест (збірник)

– Йди, йди, слухай за Канаду; гадаеш, що я пiду з дiтьми десь на край свiта?… – навздогiн сказала йому жiнка.

* * *

Митриха топила в печi. Диму напхалося повна хата, i вона все втирала сльози. Дим очi виiдав.

Баба на печi стогнала.

– Коби-то лiто. Порозходили би си по роботi та й би не гризлиси накупi. Сонечко би порозводило геть по полю. А так пекло у хатi. Боже, Боже, не тримай нi бiлiле на свiтi, бо видиш, що нема як жити…

Дiти бiгали по хатi. Але як хто здубонiв у сiнях, то вони тiкали на пiч д бабi.

Тодi тварi iх робилися помученi i пригнобленi. Все удавали спокiйних, бо боялися, аби тато не бив. Але як до хати не входив тато, то вони знов злiзали з печi, аби гарцювати по землi.

Так голуби спускаються цiлим стадом на тiк. А як мужик рипне хатнiми дверми то вони покидають зерно i, перепудженi, злiтають пiд небо.

Шкода[14 - Як i попередня, ця новела створена в 1898 роцi й уперше надрукована в «Синiй книжечцi» (с. 111–115).]

У Романихи заслабла корова. Лежала на соломi i сумно дивилася великими сивими очима.

Нiздрi дрожали, шкiра морщилася – дрожала цiла у горячцi. Пахло вiд неi слабiстю i болем страшним, але нiмим. В таких випадках найбiльше жаль, чому худобина не може заговорити i поскаржитися.

– То очi виде, що вона не буде. Може би, й помiг що, якби то кров, а то хтось кинув оком на ню, бодай му повiлiзали, та й тепер нема ради. Здайтеси на Бога – може, вас потiшить…

Так казав Ілаш, що знав до худоби.

– Ой Ілашку, видко, що не буде, але як ii не буде, та й мене не треба.

Я цiлий свiй вiк змарнувала, аби коровки дочекатиси. Вiд чоловiка лишила-м си, син умер у воську, а я крiрвала та робила i нiч i день. Такi зимовi ночi довгi, а я до днини преду, аж ми пушки спухають, аж пiсок у очах стае. Лиш один Бог знае, як я тот грейцiр гiрко претала, заки напретала…

– То, вилите, бiдному то все так, а хоть би-с руки зробив по лiктi, та й нiчо з того не буде! Уже так е, та й що дiяти? Треба якось так жити…

– Та й не знати, що своi головi робити та й що дiяти, та й хто би менi раду дав?

– Ще кличтеси на яку днинку, аби-сте службу найми – ли та й обiдець зробили.

Або дайтеси на вiдпуст Івана Сучавського; кажуть, що богато помагае.

– Ой, вже я си покликала i на днинку, i на Зарваницьку Матiр Божу i кличуси на Івана Сучавського.

– Може, кажу, Бог вам поможе, як здастеси на него. Най вам Бог дасть якнайлiпше.

І Ілаш пiшов.

Романиха сiла коло корови i пильнувала ii, аби не згибла.