Камінний хрест (збірник)

А як нi дотиснули, як-ем видiв, що однако нi муть отут на старiсть гризти, як не пiду, та й ем продав щодо крiшки. Сини не хоте бути наймитами пiслi моi голови та й кажуть: «Ти наш тато, та й заведи нас до землi, та дай нам хлiба, бо як нас роздiлиш, та й не буде з чим киватиси». Най iм Бог помагав iсти тот хлiб, а менi однако гинути. Але, газди, де менi, переломаному, до ходiв? Я зробок – цiле тiло мозиль, костi дрихлавi, що заки iх рано зведеш докупи, то десiть раз йойкнеш!

– То вже, Іване, пропало, а ви собi туск до голови не припускайте.

А може, як нам дорогу покажете, та й усi за вами пiдемо. За цим краем не варт собi туск до серця брати! Ца земля не годна кiлько народа здержiти та й кiлькi бiдi вiтримати. Мужик не годен, i вона не годна, обое вже не годнi. І саранчi нема, i пшеницi нема. А податки накипають: що-с платив лева, то тепер п’еть, що-с iв солонину, то тепер барабулю. Ой, ззолили нас, так нас ймили в руки, що з тих рук нiхто нас не годен вiрвати, хiба лиш тiкати. Але колись на цi землi буде покаянiе, бо нарiд порiжеси! Не маете ви за чим банувати!..

– Декую вам за це слово, але его не приймаю. Певне, що нарiд порiжеси. А тож Бог не гнiваеси на таких, що землю на гиндель пускають? Тепер нiкому не треба землi, лиш викслiв та банкiв. Тепер молодi газди мудрi настали, такi фаермани, що за землев не згорiли. А дивiть-ко си на ту стару скрипку, та пускати ii на гиндель?! Таже то дуплава верба, кини пальцем, та й маком седе! Та гадаете, що вона зайде на мiсце? От, перевернеси десь у окiп та й пси розтегнуть, а нас поженуть далi i подивитися не дадуть! Вiдки таким дiтем мае Бог благословити? Стара, а суди ж!

Прийшла Іваниха, старенька i сухонька.

– Катерино, що ти собi, небого, у своi головi гадаеш? Де тi покладу в могилу? Ци риба тi мае з’iсти? Та тут пореднi рибi нема що на один зуб узети. Адi!

І натягав шкiру на жiнчинiй руцi i показував людям.

– Лиш шкiра та костi. Куда цему, газди, йти з печi? Була-с поредна газдиня, тежко-с працувала, не гайнувала-с, але на старiсть у далеку дорогу вiбраласи.

Адi, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!

І показав iй через вiкно могилу.

– Не хотiла-с iти на цу Канаду, то пiдемо свiтами i розвiемоси на старiсть, як лист по полi. Бог знае, як з нами буде… а я хочу з тобов перед цими нашими людьми вiпрощитиси. Так, як слюб-сми перед ними брали, та так хочу перед ними вiпрощитиси з тобов на смерть.