Камінний хрест (збірник)

– Куме Іване, дай вам Боже прожити ще на цiм свiтi, та най Господь милосердний щасливо запровадить вас на мiсце та й допоможе ласков своев наново газдов стати!

– Коби Бог позволив… Газди, а проше, а доцегнiть же… Гадав-сми, що вас за стiв пообсаджую, як прийдете на весiле синове, але iнакше зробилоси. То вже таке настало, що за що нашi дiди та й тати не знали, то ми мусимо знати. Господа воля! А законтентуйте ж си, газди, та й вiбачайте за решту.

Взяв порцiю горiвки та й пiдiйшов д жiнкам, що сидiли на другiм кiнцi стола вiд постелi.

– Тимофiхо, кумо, я хочу до вас напитиси. Дивюси на вас, та й ми, як якись казав, молодi лiта нагадуютьси. Де, де, де-е? Ото-сте були хлопенна дiвка, годна-сте були! Тосми за вами не одну нiчку збавив, то-сте в данцi ходили, як сновавка – так рiвно! Ба, де, кумо, тотi роки нашi! Ану-ко пережийте та й вiбачейте, що-м на старiсть данець нагадав. А проше…

Глянув на свою стару, що плакала мiж жiнками, i виймив iз пазухи хустину.

– Стара, ня, на-ко тобi платину та файно обiтриси, аби я тут нiяких плачiв не видiв! Гостий собi пилнуй, а плакати ще доста чесу, ще так си наплачеш, що очi ти витечуть.

Вiдiйшов до газдiв i крутив головою.

– Щось би-м сказав, та най мовчу, най шiную образи в хатi i вас яко грешних. Але рiвно не дай Боже нiкому доброму на жiночий розум перейти! Адi, видите, як плаче, та на кого, на мене? На мене, газдине моя? То я тебе вiкорiнував на старiсть iз твоi хати? Мовчи, не хлипай, бо ти сивi кiски зараз обмичу, та й пiдеш у ту Гамерику, як жидiвка.

– Куме Іване, а лишiть же ви собi жiнку, таке вона вам не ворiг, та й дiтем своiм не ворiг, та ii банно за родом та й за своiм селом.

– Тимофiхо, як не знаете, то не говорiть анiдзелень! То ii банно, а я туда з вiскоком iду?!

Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жiнцi кулаком, як довбнею, i бився в груди.

– Озмiть та вгатiть ми сокиру отут у печiнки, та, може, той жовч пукне, бо не вiтримаю! Люди, такий туск, такий туск, що не памнетаю, що си зо мнов робить!

III

– А проше, газди, а озмiть же без царамонii та будьте вiбачнi, бо ми вже подорожнi.

Та й менi, старому, не дивуйтеси, що трохи втираю на жiнку, але то не задурно, ой, не задурно. Цего би нiколи не було, якби не вона з синами. Сини, уважеете, письменнi, так як дiстали якесь письмо до рук, як дiстали якусь напу, та як пiдiйшли пiд стару, та й пилили, пилили, аж перерубали. Два роки нiчо в хатi не говорилоси, лиш Канада та й Канада.