Камінний хрест (збірник)

На лавi сидiв старий Якiв Яримiв i з великим вдоволенням дивився на оту науку. Врештi не мiг видержати, аби не заговорити. Двi години глядiв iз найбiльшою увагою, а тепер не втерпiв.

– Мой, газди, та лишiть трохи на завтра, таже груди вам потрiскають.

Газди пiдняли голови i як пришибленi виглядали.

– Вiшукав-ем вам добро, та й маете менi подекувати, а Доцi маете дарунок купити.

– Та хто вас на таке нараiв?

– Бiда мене на це нарадила.

– Яка бiда?

– Викслi.

І старий Якiв став розповiдати вже сотий раз, як то було.

– Та вже всi знаете, що-м на горiвку не в’езав землю по банках, бо би нi Бог скарав. Але стара мене запхала.

– Як стара?

– Ви, мой, i молодi, i вчiт?си, виджу, письма, та й нiчо не знаете. Уходить з комори та й каже: мой, старий, та же муки нема, лиш зо двi мисчинi в мiху. А я подумав, подумав та й гай до мiста писатиси на сотку до заволiчкового банку.

Прийшов я, знаете, до того банку i кажу, що так i так: не стало хлiба межи дiти та й прошу, пане, вашоi ласки та й Божоi позичити сотку.

– Грунт маеш?

– Є, пане, таже без грунту сегоднi нiхто не дасть.

– А стоiть на тобi?

– На менi.

– Табула чиста?

– Геть все чисто.

– Довги маеш?

– Та десь межи жидами е не такий-то довг, лиш струп. Та вже за цу сотку i хлiба межи дiти кину, i жидам рот заткаю.

– То принеси аркушок i анiстрат та й пiдеш на посiдзене.

– Та коли прийти на то посiдзене?

– Говори до мужика, тебе на посiдзене не треба, лиш паперiв.

– Вiбачейте менi, пане, бо я не порозумiв, а паперi адi гезди. – Та й вiтег з пахузи, та й подав. – Там, – кажу, – десь е все, бо я то докупки все складаю, всi письма. Я, видите, тому не розумiю нiчо та все тото разом тримаю. – Перебрав вiн, найшов, що до него, та й каже: за тиждень прийди.

– Ходив я зо три рази, аж каже нарештi, що е грошi хваленi.

– А вмiеш, старий, писати?

– Ей, де, пане! У школi мене не вчили, у воську не був-ем та й сми цалком слiпий.

– То мусиш пiдписуватиси у нотаря.

– Я, прошу, покладу знак своев руков, адi хрестик, а ви пiдпишiть…

– Не можна, – каже, – на векслех хрестiв класти…

– А я в гадках став. Це як озмуть упiс, як процент наперед вiдберуть, як нотаревi заплатю, та й того капiтану[24 - Капiталу.] мало що менi лишитьси.

Звертiв я си по мiстi за ручителями та й надибаю шевца, отого злодюгу Ляпчiнцького. Воно, бiда, все никае по мiстi. Став я та й розказую за свою бiду.