Камінний хрест (збірник)

Кiлько смiху е з него, що якби вмер, та й би-м осиротiли…

Вiн буде глядiти на сонце, чи низько спустилося, i на ковiньки, чи досить iх назбирав. Потiм закличе Оксану, аби йшла помагати йому зносити ковiньки i оббивати iх вiд глини. Вони знесуть iх в одну купу i зачнуть оббивати бучками. Стовп куряви пiдойметься над ними, дiд буде кашляти, Оксана буде прижмурювати очi, а хлопцi будуть iсти хлiб. У цей час буде сонце над заходом. З дооколичних сiл припливуть на ниви звуки дзвонiв i будуть стелитися разом з росою по стернях, по дорогах заблеють вiвцi i загукають пастухи, по полю будуть орачi викидати плуги з борозен i ладитися додому.

По долинах здойметься сива мряка, ворони будуть тягнути до садiв у село, i пси будуть тiкати додому, бо вже не зможуть ловити перепелиць по полю.

Дiд Михайло буде хреститися, i збивати порох iз сорочки, i дуже кашляти. Потiм напакуе повну верiтку ковiньок, внуки йому поможуть ii завдати на плечi i зiйдуть на дорогу. Оксана буде нести своi снiпки колосся, а хлопцi ховатимуть тi ковiньки, що впали з верiтки, у пазуху.

Заки дiйдуть додому, то пазухи iм моцно повiддуваються, а черева iх стануть чорнiськi вiд пороху.

В селi вони всi подибаються – i бiднi вдови, i iх унуки, i дiди, i молодi жiнки, що iх чоловiки покинули, – всi з ковiньками i зi снiпками колосся. Вони вiстують, що осiнь приходить.

Май[33 - Створено приблизно 1900 року i вперше надруковано в збiрцi «Дорога» (с. 19–24).]

Данило чекав коло бiлоi брами, дивився в панський город, як злодiй, i не важився зайти.

– Нiби я знаю, ци суда можна йти, а як вiбiжить та дасть у писок, а я вiдки знаю, що не дасть?

То були бiленькi, рiвненькi стежки по панськiм городi, i вiн за них боявся бiйки, бо лише ними вiн мiг до двора дiстатися. Поки що чекав коло брами.

Всi мужики, богато iх мiлiонiв, умiють чекати довго i терпеливо. Як пан е в канцелярii, то вони чекають стоячи. Аби iх було не знати як богато, то не дадуть зi себе найменшого значка життя. Стоять тихонько, лиця iх поволеньки бовванiють, а вираз з лиця зсуваеться десь на плечi, пiд сорочку.

В стоячiм снi вони пiвпритомнi i безмежно байдужнi, а урядник посеред них подобае на чорну мушку, що в густий мiд залiзла. Крайньому тому, найближчому до урядницького стола, найгiрше, бо вiн не може запасти в цiлковитий сон. Вiн щохвилi розтягае очi аж пiд чупер i оглядаеться неспокiйно. За ним пролуплюють очi i оглядаються сусiди, i неспокiй крайнього бушуе аж до останнього, до того, що сперся до печi.