Камінний хрест (збірник)

Бiгаю та вганяю, та лиш десь уздрите, а я впаду та й здохну! А менi ж оца iда мае йти в смак, як я знаю, що вони без мене в стодолi нiчо не роблеть? Лиш аби нажертиси та день трутити! Що вже чужим казати, як своi дiти – та й вони не хоте робити! Я, бiгме, не знаю, як цес нарiд мае на свiтi жити? Всьо пiде на жебри.

І халасував, аж йому очi вилазили.

– А ви чого, Федоре, надходили?

– Ви не знаете, якi нашi ходи? Зима йде, а я босiський, та дайте ми два леви на вiдробок.

– А ви ж годнi робити? Вже ваша робота скiнчиласи, Федоре.

– Най би-м i не робив, лиш коби хто дав iсти задурно.

– Це не! Сегоднi задурно нема iсти, сегоднi i за роботу не варт дати iсти, така та робота! А казав-ем вам: наймiть у мене дiвку, були би-сте тепер мали своi грошi.

– Коли ж бо не хотiла, та й пiшла до двора.

– Таже, певне, хто не хоче робити, та й пхаеси до двора, бо хоть iсти трiшки, але мож валетиси. Бiднi люди такi настали, що лиш аби раз на день iв, але аби нiчого не робив, та й тогди рай! Як робе, так мають, так iм Бог благословить.

Сегоднi би у вужевку скрутитиси аби щось мати… Та тих два леви я ще вам дам, що буду з вами робити, може, якось вiдтрутите, але бiльше не приходiть i не бануйте, бо не дам. Самi видите, що ваша робота нiпочому.

– Та, я Андрiю, мусю си коло людий тулити, а де ж я си подiю?

– Дiвайтеси, де хочете, а межи газди ви вже нездатнi. Шукайте собi служби у жида або в пана – там робота легша.

– Ви мене файно радите! Як я силу коло вас лишив, аби я на старiсть iшов жидам воду носити?

– Задурно-сте менi не робили.

– От, бувайте здоровi.

І Федiр вийшов з хати.

– Ну, та цi жебраки всьо би забрали! Таке воно кашливе та заслинене, що цiпа в руках не годно удержети, та й ще воно кокошитьси! Іди на зломану голову, гадае, що я грошi кую або краду!

Федiр чалапав до своеi хати та не переставав шептати:

– А я ж, Андрiйку, де силу пустив? Ци я ii проданцував, ци я ii пропив? Таже вся вона сiла в тебе, на твоiм подвiр’ю. А я ж, Андрiйку, де силу пустив?

В хатi скинув чоботи та й ляг на постiль.

Лежав до самого вечора i без вечерi заснув. Але ще кури не пiяли, як вiн зiрвався, гримнув клубами до дощок, знов ляг i знов зiрвався. Через маленьке вiконце глядiла на нього осiння нiч. Десь то i не нiч, але чорна жура, що голосила по вуглах хати i дивилася на нього сивавим, немилосердним оком. Воно його так зцiпило, що вiн не мiг рушитися, i показувало йому нiби образи на вiконцi, нiби привиди у повiтрi.