Камінний хрест (збірник)

Я чесом хочу i дати огрозу, але вона, що мае пiд руками, та як нi впоре! Аби i дохторi так по смертi пороли! «Ти марнотрате, – каже, – ти що видиш та до коршми тегнеш, та ще мене хоч збиткувати?!» Але кажу ти, що я такий вiд неi битий, такий парений, що прийде ми си вiд хати йти. Але кажу, може, i Бог руки без мене усушить, може, я допросюси цего у Бога…

– Чекай на Бога, чекай, дурний, а вона ме бити, аж на вiтер здоймати. О, вже ти такий газда своi жiнцi, як вербовий занiз у ярмi.

Проць закашлявся, аж посинiв. Іван поклав оба кулаки в зуби та й гриз. Потiм скреготав зубами на всю коршму.

– А суда ж, арендарю. Мой, жиде, ти вчена голова та тому з нас шкiру лупиш; скажи менi, ци е такий паруграф, аби жiнка чоловiка била? Ци е такий рихт? Ти читаеш у книжках, аж скаправiв-ес, то десь там воно повинно найтиси. Як цiсар такий паруграф написав, най я знаю. Бо як цiсар таке право вiдав, то най моя також мене б'е.

Жид казав, що такого права не дочитався. А Процевi казав, що повинен йти додому, бо жiнка буде сварити.

Проць плюнув, пролупив очi й довго дивився на жида. Хотiв сварити, але обмiркувався та й встав з лави.

Ідучи додому, горланив на цiле село:

– Коли ж бо не боiтьси, що сине за нiхтем, не боiтьси…

– Але я руки обiтну, ек вербу пiдчiмхаю! А це ж куда? Як прийшла, то був бузьок на хатi, а тепер? Де, де тому край?

Чути було, як Проць приспiвував: «Де, де-е, та де тому край?…»

Як доходив до хати, то замовкав, а на воротях геть затих.

Лесева фамiлiя[6 - Новелу створено в 1898 роцi, а вперше вона з’явилася друком у «Синiй книжечцi» (с. 38–44).]

Лесь своiм звичаем украв вiд жiнки трохи ячменю i нiс до коршми. Не нiс, але бiг до жида i все обзирався.

– Ого, вже бiжить з бахурами, бодай же сте голови поломили! Коби забiчи до коршми, бо як допаде, та й знов буде рейвах на цiле село.

І побiг з мiшком на плечах. Але жiнка з хлопцями доганяла. Вже перед самою коршмою хапнула за мiшок.

– Ой не тiкай, ой не бiжи, не розноси мою працу з-межи дiтий!

– А ти, мерзо, знов хочеш робити веймiр на всi люди! Лице би-с мала!

– Лица я iз-за такого газди не мала, та й не буду мати! Давай мiшок та пропадай.