Камінний хрест (збірник)

А нi, то будем тi бити, буду тi бити з дiтьми насеред села! Най буде покаянiе на увесь свiт! Давай!

– Ти, стара лерво, та ци ти здурiла? Та я тебе i бахурiв твоiх повiшiю!

– Андрiйку, синку, лиш по ногах, лиш по ногах, най вам хлiбець по жидах не розносить! Так бийте, аби-сте ноги поломили. На калiку то ще заробимо, але на пiяка ми не годнi наробити!

Вона говорила до своiх хлопцiв, що стояли з бучками i несмiло дивилися на тата. Андрiйко мав, може, десять рокiв, а Іванко з вiсiм. Вони не смiли приступити i бити тата.

– Бий, Андрiйку, я буду тримати за руки. Лиш по ногах, лиш по ногах!

І вдарила Леся по лицi. Вiн поправив ii ще лiпше, аж кров потекла. Тепер хлопцi пiдбiгли i почали валити бучками по ногах.

– Лiпше, синку. Увалiть му ноги, як псовi, аби тегав за собов!

І плювала кров'ю, i синiла, але тримала за руки.

Хлопцi вже зважилися, i пiдбiгали, як щенюки, i били по ногах, i вiдбiгали, i знов били. Майже бавилися, майже смiялися.

З коршми вибiгло кiлька людей.

– Мой, та же цего ще нiхто не видiв, вiдколи свiт! Адi, як б'ють, ще пицка коло рота не обiсхла.

Покаянiе на увесь мир!

Хлопцi били як скаженi, а Лесь i Лесиха стояли закаменiлi, покервавленi i не рушалися з мiсця.

– Мойня, хлопцi, таже ви пiрветеси коло дедi…

– Було брати довшi буки, аби-сте лiпше доцегали…

– Бийте по головi дедю, у розум, у тiмне…

Отак викрикував якийсь п'яний з-перед коршми.

Лесь кинув мiшок на землю i став як дурний. Вiн такого нападу нiколи не сподiвався i не знав, що робити.

Врештi ляг на землю i скинув киптар.

– Андрiйку, та й ти, Іванку, йдiть тепер бийте, я анi кинуси. Ви ще малi, та вам тежко пiдбiгати. Гай, бийте…

Хлопцi стояли подалiк i дивно дивилися на тата. Поволеньки покидали бучки i дивилися на маму.

– Та чому iх не заставляеш, аби били, адi-м лiг – бийте! Лесиха заревiла на все село.

– Що я, люди, винна? Я б'юси по ланах з дiтьми на сухiм хлiбцi, та що я уторгаю, то вiн все до коршми вiносить. Я, люди, не можу нiчо заробити через него, бо не можу хати лишити.

Таже вiн лишив нас без драночки у хатi. Що залямить та й до жидiв за горiвку несе. Я не годна наробити i на дiти, i на жидiв. Най си дiе, що хоче, але я вже не годна…

– Та ж бийте, i пальцем не кину!

– Най тебе, чоловiче, Бог пiб'е, де ти нам вiк пустив марне i дiти осиротив! Та ти нас тiлько набивси, що ми нiколи з синцiв не вiходимо, як воли з ярма. Таже я не можу горшечка у хатi затримати, бо все вiбиваеш.