Записки Кирпатого Мефістотеля (збірник)

Весь запас моеi сили волi вичерпався, я порожнiй, менi тужно, нудно й тiльки одна туга сидить там, як чорна, вогка жаба. Тепер вже нiщо не поможе. І що бiльше я буду доводити собi, що мушу довести почате до краю, що сам собi буду гидкий у противнiм разi, що, власне, справа не в Шапочцi, а в моiй повазi до себе, – що щирiше, палкiше я переконуватиму себе, то несподiванiше i швидше сяду на вiзника й поiду. Через те я стою, зiгнувшись i похиливши голову, як п’яний, не рухаючись, не думаючи й нi на що не ждучи.

З гори чути тюпання й дребежчання брички. От з цим вiзником я й поiду. Ось ближче, ближче. Я безвольно, насмiшкувато кривлю губи й сам чекаю, як кликатиму вiзника. Менi сором i цього будинку, i червоного вiкна, i вулицi, i навiть крамарiв. Прощай, Шапочко!

Хтось одчиняе дверi парадного. Це рiшае справу, я повертаюсь i хочу гукнути на вiзника. Але на темнiм ганку з’являеться постать, в якiй я схоплюю щось знайоме. Вона хутко сходить по схiдцях i наближаеться до мене.

– Слухайте, добродiю! – раптом тихо, але суворо говорить вона. – Чи довго ще це буде?

– Поки ви не простягнете менi руки!

– Забирайтесь собi зараз же додому! Я не можу бачити тут вашоi постатi!

– Нi, я не пiду!.. – одповiдаю я байдуже.

– Але ж зрозумiйте ви, що ви насильно, проти моеi волi й бажання хочете познайомитись зi мною. Ви насилуете мое… мое чуття жалостi i користуетесь цим.

– Менi все одно!

– Ну, добре, я подам вам руку, а тодi що? Ви дасте менi спокiй? Поiдете собi додому?

– Поiду, але з умовою: ви дозволите менi ще раз побачитись з вами.

Шапочка потискуе плечима й непорозумiло дивиться на мене. Над вухами iй пушиться волосся довгими пасмами, подiбними до тирси, посрiбленими свiтлом електрики. Очi зворушливо-сердитi, здивованi, лице здаеться дуже блiдим у тьмi.

– Дуже чудно! Нiякоi амбiцii у людини!

– Так, нiякiсiнькоi!

– Але зрозумiйте ж ви, що ви не маете нiякого права силувати мене знайомитись, коли я цього не хочу! І яка вам приемнiсть, коли я… я не поважаю вас? Я ж усе одно не буду пiдтримувати цього дурного знайомства. Не можна ж так!

– Все одно! Я сказав – не пiду звiдси й не пiду. Можете йти собi й не звертати на мене уваги.