Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Сам подумай! Розкопати могилу в Штатах, вiдрiзати у небiжчика кисть, запакувати, щоб не просмердiлася, перевезти через Атлантику в Литву i звiдти потягами до Львова… Хiба хiпi коли-небудь знали слово «логiстика»?

– А що це? – запитав, зупинивши ковток пива, Алiк.

– От бачиш, – сказав Аудрюс. – Не могли цi хлопцi самi таке прокрутити.

– Це в коренi змiнюе багато чого, – задумливо мовив спроквола Алiк i продовжив перерваний ковток.

– Що змiнюе? – Аудрюс втупився в очi давньому друговi.

– Ну… картину нашого всесвiту… Джимi Хендрiкс був ворогом капiталiзму, i при цьому його цiнували в КДБ?

– Послухай, збоченцi е скрiзь! Мiй знайомий голубий дi-джей iз Каунаса якось так запав на одну барменшу, що трохи не помiняв орiентацiю! З кожним може статися! Не лише з кадебiстами! Та й цей твiй капiтан… вiн якийсь м'який…

– Ти що, думаеш, вiн дотепер за нами…

Аудрюс заперечливо хитнув головою, через що довга шевелюра ледве не зiйшлась, як завiса, на його обличчi, залишивши тiльки нiс i частину очей.

– Нi. – Вiн поправив рукою волосся. – Вiн романтик. Видно, випадково до органiв потрапив.

– Так, але вiн сказав, що iх там багато було, тих, хто допомiг Москву обдурити й за грошi Москви привезти нам його генiальнi пальцi…

– Охолонь! – Литовець узяв у руку другу котлету по-домашньому. – Ти живеш у прекраснiй краiнi, у прекрасному мiстi, де навiть у радянськi часи кадебiсти любили Джимi Хендрiкса! Та iм пам'ятник треба поставити, вашим кадебiстам!.

.

– Ну, ти теж романтик! Може, ще поряд iз могилою Джимi такий пам'ятник увiткнути?!

– Старий. – На обличчi Аудрюса розпливлася злегка зарозумiла посмiшка. – Ти що, забув? Make love, not war! Головне в нашому життi – любов. І якщо нас колись любили кадебiсти i при цьому старалися не трахати? Хiба це не прекрасно?

– Так. – Алiк пожував губами, посвердлив поглядом два огiрки, що самотньо лежали на тарiлцi. – Бачиш, огiрочки я взяв, а до пива вони нiяк… Не гармонiюють! Я зараз!

Алiк пiдвiвся, вiдiйшов до прилавка.

Аудрюс задумливо спостерiгав за барменшею, що з уважною усмiшкою на обличчi вислуховувала високого довговолосого клiента. Потiм вона зняла з полицi за своею спиною рифлену пляшку з прозорою горiлчаною рiдиною. І полилася ця горiлка в чарочки, що голодно втупилися своiм розкритим оком у сiру стелю.

– Гей, друже, ти не з Винникiв? – запитав несподiвано Аудрюса чоловiк у чистому ватнику.

– Нi, я з Литви.