Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

 – Привезу буквально через десять хвилин!

– Всi ви тiльки обiцяете! – дiвчина посмiхнулася.

Сьогоднi вона була в напрочуд гарному настроi. Ще нiколи не розмовляла з Тарасом так охоче, як сьогоднi на свiтанку. І вiн пiдбадьорився, зрадiв. Його органiзм забув про наближення часу виконання гiмну Украiни по радiо, про той момент, коли вiн заплющував очi й поринав у сон.

Тарас, заховавши гривнi в кишеню, повернувся до машини. Перевiрив, чи не забув свiй дорожнiй термос – термос був на мiсцi. Тепер залишалося тiльки знайти каву.

Поки iхав, помiтив освiтлений зсередини кiоск. Пригальмував.

– Каву робите? – запитав вiн у жiнки, що вiдчинила на його стук «продажне вiконце».

– «Якобс», «Нескафе»? – запитала вона сонно.

– А натуральну?

– Натуральну в такий час не п'ють, – зi знанням справи мовила вона.

– Гаразд. – Тарас просунув свiй термос у вiконце. – Зробiть i налийте сюди! Двi чашки! І без цукру!

Знову всiвшись за кермо й акуратно, якщо не сказати – нiжно, опустивши термос на сидiння поруч, Тарас зняв «опель» iз ручника.

Хвилин через п'ять його очi зрадiли знайомому квадратику освiтленого вiконця обмiнника, за яким, як у темницi-вежi, потерпала загадкова дiвчина.

– Ось, – нахилившись до скла, солодко мовив Тарас, притискаючи срiблястий термос до лiвоi щоки i вiдчуваючи його прохолоду. – Каву подано! Даруйте, що не в лiжко!

– Я думала, ви жартуете! – посмiхнулася за склом i гратами Дарка.

– У вас своя чашка? Чи вам у ковпачок термоса?

Дарка обернулася, в руках у неi з'явився керамiчний кухоль, але на личку раптом проступила дитяча наiвна розгубленiсть.

– Вiн не пролiзе, – мовила дiвчина, показуючи Тарасу кухоль.

– А що, вiконце не вiдчиняеться? – здивувався вiн.

Вона заперечливо хитнула головою. Потiм просунула праву руку в смарагдового кольору рукавичцi у нiшу для обмiну купюрами, доторкнулася тильною стороною долонi до верхньоi межi прорiзу i сумно пiдiбгала нижню губку.

– А дверi? – запитав Тарас. І тут же зробив крок назад, намагаючись знайти ii поглядом.

Лiворуч виднiлося ще одне, бiльшого розмiру вiконце цiеi дивнуватоi цегляноi «зашубленоi» та пофарбованоi в мишачий колiр будочки. Над ним напис: «Ремонт годинникiв». Дверей Тарас не побачив. Знову припав до вiконця обмiнки.

– Дверi зачинено, – мовила Дарка жалiбно.