Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Вiн стояв скорчившись, спиною до машини i лицем до сходiв, якi ведуть на гiрку, до парку «Знесiння». Коли дзенькнув об скло камiнчик, Льоня завмер i так нерухомо, розкарячившись, простояв кiлька хвилин, осяяний розсiяним жовтим свiтлом самотнього вуличного лiхтаря.

Тарас подивився на годинник – майже пiв на п'яту. Незабаром свiтатиме. Позiхнув. Замислився. Органiзм звично налаштовувався на вранiшнiй сон.

– На, тримай! – здавлено мовив Льоня, що повернувся до машини, простягаючи водiевi банку з камiнчиком i жовтою рiдиною.

Тарас мовчки взяв банку, вiдчинив дверцi зi свого боку й акуратно злив сечу на дорогу.

– Наступним каменем займатися будемо? – запитав вiн Льоню.

Голова Льонi сiпнулася. Його переляканий погляд скорiше говорив про цiлковите небажання спiлкуватися на цю тему.

– Вас куди вiдвезти? – трохи тихiше запитав Тарас.

– До Опери, туди ж, – вичавив iз себе Льоня. – Я вдень подзвоню… ще не знаю.

Його права рука полiзла до кишенi розстебнутого свiтло-сiрого плаща.

Витягла звiдти три доларовi десятки, пом'ятi й потертi. З доларами в руцi вiн спочатку всiвся на передне пасажирське сидiння. Тарас узяв долари, засунув до кишенi куртки. Машина рушила, покотилася вниз по вулицi тихо, з вимкненим двигуном. Тарас просто зняв ii з ручника. Мотор завiв уже внизу.

Висадивши клiента бiля Опери, поiхав далi до обмiнника на Івана Франка. Маленьке вiконце обмiнника, освiтлене зсередини, втiшило Тараса. Навiть якби не було чого мiняти, вiн однаково сюди пiд'iхав би.

Заради одного лише погляду на симпатичну дивну дiвчину, що працюе тут ночами, завжди в довгих, пiд старовину, матер'яних рукавичках на руках.

– Доброго ранку! – Вiн просунув у нiшу вiконця заробленi тридцять доларiв. – Як у вас нiчка пройшла?

Рука в довгiй рукавичцi смарагдового кольору елегантно забрала долари.

– Щось ви пiзно сьогоднi, – сказала дiвчина.

– Клiент важкий трапився, – вiдповiв Тарас.

– Ви що, в нiчному клубi працюете?

– Нi… я в медицинi. – Розповiдати детальнiше Тарасу не хотiлось, i вiн нахилився ближче до скла.

 – Ви обiцяли зi мною на каву пiти!

– Я? Не може бути! Я з незнайомими чоловiками по кав'ярнях не ходжу! – смiшливо вiдповiла вона, вiдлiчуючи гривнi.

– Так давайте познайомимося! Мене звуть Тарас! А вас?

– Дарка, – вiдповiла дiвчина. – Але однаково до кав'ярнi не пiду. А ось якщо ви принесете, то вип'ю! А то я вже засинаю… Роботи майже не було.

– Я принесу! – пообiцяв Тарас.