Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Га? Шо? – Пасажир обернувся до водiя.

– Каменi! Вiдчуваете що-небудь?

Вираз обличчя Льонi змiнився. Вiн тепер явно намагався прислухатись до того, що вiдбуваеться в його нирках. Навiть почав мацати живiт рукою.

– Можете помасажувати, – кивнув Тарас. – Теж корисно!

Пiдбадьорений порадою фахiвця, Льоня почав масажувати низ живота обома руками. Масажував хвилини три, пiдстрибуючи на нерiвностях дороги разом iз машиною. Потiм ойкнув i завмер.

– Ну як? – запитав його Тарас.

– Шось сталося, – приголомшено прошепотiв Льоня i спрямував переляканий погляд уперед, на дорогу, що летiла йому назустрiч.

– Розслабтесь! – сказав Тарас. – Зараз переiдемо на Городоцьку! Перевiримо…

Тарас звернув iз Личакiвськоi, й машина завиляла по вузьких темних вуличках. Об'iхавши стару частину центру, «опель» вирвався на широку вулицю i знову помчав уперед з не дуже-то й великою швидкiстю.

– Стiй! – закричав Льоня, схопившись за живiт. – Боляче!

– Процес пiшов, – iз усмiшкою мовив Тарас.

У Льонi очi на лоб полiзли вiд болю, вiн кинув на водiя збожеволiлий погляд, але рота не розкрив – не хотiв розцiплювати зуби, затиснутi вiд болю. Нагнувся вперед, до панелi, не прибираючи рук вiд низу живота. Бiль, колючий i навiть дряпучий, нiби повiльно переповзав iз мiсця на мiсце. Льоня виразно вiдчував його рух.

– І довго так? – здавлено запитав вiн хвилини через три-чотири.

– Хвилин п'ятнадцять, – вiдповiв Тарас. – Потiм, якщо не вийде, перерва, i продовжимо.

Ця нiч здалася Тарасу нескiнченною. Пiсля чотирьох повних дистанцiй вулицi Городоцькоi, а це мало не тридцять кiлометрiв, Льонi стало зовсiм зле. І тут на дорозi промайнула пiдсвiчена зсередини смугаста палиця даiшника. Тарас зупинився. Даiшник ввiчливо попросив документи i з пiдозрою втупився на Льоню, точнiше, на його скорчене вiд болю обличчя.

– До лiкарнi везу, – знайшовся Тарас. – Товаришевi погано.

– Щасливоi дороги! – даiшник повернув права i документи на машину.

Через три години, вже вiдмовившись вiд довгих «вiбрацiй» Городоцькоi та Личакiвськоi вулиць, переiхав Тарас на «короткi вiбрацii» вулицi Лiсовоi. Лiсова була дiйсно коротенькою та крутою вуличкою з такими дiрками в дорозi, що машину пiдкидало там майже на пiвметра. Вулиця Лiсова i допомогла витрусити з Льонi перший камiнчик, який дзвiнко вдарився об дно лiтровоi скляноi банки пiд дзюрчання власноi сечi, що не порадувало у цей момент Льоню.