Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Але вони, Алiк i друзi, примудрялися спiвiснувати з режимом так близько i так довго, що навiть мiсце iх традицiйних зборiв, вiдоме кожному львiв'яниновi, як Святий сад, практично проглядалося з вiкон обкому партii. І нiколи у тих, хто iснував за цими вiкнами, всерединi сiрих кабiнетiв, не виникло навiть думки про те, що всю цю територiю поряд iз гуртожитком, частково обгороджену стiнами давнього монастиря, територiю, з якоi раз у раз, та до того ж i голосно завдяки протягнутому з гуртожитку подовжувачу, гуркотiла чужа обкомам партii музика з чужими, але слава Богу, незрозумiлими iноземними словами, можна було б затягнути колючим дротом, забудувати закритими розподiльниками або, в гiршому разi, пунктами прийому макулатури та металобрухту.

Нi, нiхто не поспiшав витягнути клаптик землi з-пiд нiг i дул довговолосоi молодi з гiтарами в руках! Тепер це здавалося гуманiзмом або короткозорiстю. Хоча, можливо, все це вiдбувалося внаслiдок зниженого слуху у працiвникiв обкому? От дiльничний навiдувався сюди часто, але розмови з ним зазвичай не закiнчувалися прикрощами. Було видно, що не зi своеi волi вiн дратуе молодь своею присутнiстю, а про всяк випадок або за вказiвкою.

– Про що замислився? – прозвучав над головою Алiка, що сидiв у крiслi, голос Аудрюса.

– Не повiриш! – посмiхнувся, задерши голову, хазяiн кiмнатки. – Молодiсть згадав!

– А що ще згадувати? – здивувався Аудрюс. – Ну що, пора!

Алiк пiдвiвся з крiсла, пiдвiвся бадьоро, немов хотiв показати, що вiн ще в гарнiй спортивнiй формi.

Вийшли у двiр.

Навкруги темно. Гуркочуть поодинокi машини, проносячись по Замарстинiвськiй. Зупинилися бiля колодязя.

– Ну що, на дорiжку! – Алiк зачерпнув оцинкованим вiдром води, пiднiс холодний край вiдра до рота, вiдсьорбнув – на язицi легка солодкiсть заграла. Передав вiдро Аудрюсу. Той теж зробив кiлька ковткiв.

Скрипнула металева хвiртка, вони вийшли на вулицю i повернули лiворуч, у бiк центру.

На небi оголився гострий кут жовтого мiсяця i тут же знову сховався, накрився хмарами.

Рiзкий пташиний крик-регiт впав iз неба просто у вуха тим, що йшли.

Алiк зiщулився на ходу.

– Як у нас у Паланзi, – зi здивуванням видихнув Аудрюс.

– Що у вас у Паланзi? – не зрозумiв Алiк.

– Ну, теж чайки так кричать…

– У нас немае чайок, звiдки тут? – знизав плечима Алiк.

Аудрюс подивився в темне небо, звiдки знову долинув той же пташиний крик-регiт, тiльки тепер вiн був тихiший, мовби птахи вже обiгнали тих, що йдуть по землi.