Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Даруйте! Я йому нагадаю! Обiцяю! А ви на машинi?

– Так, але я в iнший бiк, – чемно оголосила Оксана Єжи, що вже абсолютно осмiлiв. – До побачення!

– До побачення, – тихо, але якось надмiру солодко мовив вiн.

Оксана сiла в машину, завела двигун i, не оглядаючись на чоловiка, що проводжав ii поглядом, поiхала. А у вухах усе ще нудотно-солодко звучало його «до побачення!».

«Ну i тип, – подумала Оксана, i, щоб вiдволiктися, погладила рукою чорну пластикову панельку «Таврii». – Ти пробач, «Чебурашечко»! Змусила тебе чекати! Залицяльники проходу не дають!»

Роздiл 10

У довгому снi, що настав одразу за вранiшнiм радiови-конанням Гiмну Украiни, Тарасу снилося багато що: i звуки, i картинки, i нiч.

Кiлька разiв абсолютно реальний, упiзнаваний звук уривався в сновидiння. На свое, теж сонне, здивування, Тарас одразу впiзнавав його, цей звук – це «квiкала», «скрикувала» п'ята дерев'яна сходинка його рiдного парадного. Дивно, що вперше цей звук долинав не знизу, з-пiд ноги, що забула переступити злощасну сходинку, а ззовнi, з-за меж його маленькоi квартири. Незабаром, пiсля четвертого чи п'ятого проникнення цього звуку в сон Тараса, в дверi його квартири постукали.

За вiкном ще було свiтло й гамiрно. Вуличний шум легко витiснив iз вух Тараса саундтрек сну. Вiн вiдчинив дверi в квартиру й завмер, побачивши перед собою сусiда Єжи Астровського.

– Доброго вечора! Можна на хвилинку?

Тарас пропустив сусiда в коридор.

– Я обiцяв нашiй спiльнiй знайомiй нагадати вам про рибок! – пiдкреслено дiловито мовив Єжи.

 – Ви iх годуете?

Тарас здивовано гмикнув.

– Звичайно, годую! Що у мене, склероз?

– А подивитися на них можна? – попросив Єжи.

– Заходьте, дивiться! – Тарас знизав плечима i показав правою рукою в бiк кiмнати.

Сусiд зняв туфлi й у двох рiзних шкарпетках – чорнiй i синiй – потьопав у квартиру. Тарас – за ним.

– Щось вони худi, – прошепотiв задумливо Єжи i глянув скоса на хазяiна квартири, що стояв поруч.

Тарас узяв коробочку з кормом, що стояла тут же, на пiдвiконнi, потрусив ii над акварiумом, i вiдразу на воду впав цiлий розсип найдрiбнiших коричневих пластiвцiв.

Рибки кинулися до поверхнi й почали жадiбно поглинати iжу.

Єжи, спостерiгаючи за тим, що вiдбуваеться в акварiумi, незадоволено скривив губи.

– Вони завжди голоднi, – невдоволено пробурчав Тарас. – Вам щось iще потрiбно?

Єжи вiдволiкся вiд рибок, повернув свое тепер уже знову привiтне обличчя до хазяiна квартири.