Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

На вулицi йшов дощ. Вiн повернувся до полицi й узяв iще одну таку ж чорну «венецiйську» попiльничку. Потiм, тримаючи у кожнiй руцi по попiльничцi, вiн перебiг пiд дощем iз магазину до свого двору, зупинившись на мить пiд брамою. Настрiй покращав. Тепер вiн уже думав про себе, а не про сусiда. Про себе, i про Дарку, i про те, що цiеi ночi йому вдасться ii не лише напоiти доброю кавою, але й повеселити!

Роздiл 12

Сiрий плащ i не мiсцевоi моди кепка Льонi впали б у вiчi будь-якому перехожому, коли б останнiй опинився опiвночi бiля входу до оперного театру.

Але неспiшних спостережливих перехожих у цей час доби у Львовi не бувае, а тому тiльки Тарас звернув на нього увагу, пiдходячи до театру з боку вулицi Вiрменськоi. Льоня стояв рiвненько, не похитуючись, i напружено, як завжди стоять не знайомi мiж собою люди, що домовилися зустрiтись. Вiн, iмовiрно, чекав появи Тараса з iншого боку, а тому сiпнувся, почувши зовсiм поряд, за спиною, стук пiдошов.

– Ну як, готовi? – запитав Тарас по-дiловому, навiть не привiтавшись.

Манери та спосiб поведiнки Льонi ще вчора пiдказали Тарасовi, що приiжджий клiент, бiля якого регулярно з'являвся запах бензину, живе поза правилами звичайного побуту й етикету, живе, як слово в нескiнченному нагромадженнi слiв, що так i не стали реченням через свое неприйняття правил пунктуацii. Вiн теж не привiтався з Тарасом.

Ймовiрно, тому, що i вночi вiн не попрощався, а значить, формально вони й не розлучалися.

– Готовий, – мовив приiжджий.

Поки йшли до машини, Тарас згадував рентгенiвський знiмок, який Льоня вчора показував. Ясно, що минулоi ночi на свiт Божий з'явився ближнiй до уретри камiнчик. Думаючи категорiями скорiше геометричними, нiж медичними, Тарас уявив собi одночасний рух усiх трьох каменiв, не забуваючи, одначе, при цьому, що у першого каменя шлях назовнi був найпростiшим, iншим двом iще належало вивiльнятися з нирок у сечоводи. Звичайно, вчорашнi вiбропроцедури цiлком могли iх зрушити з мiсця, могли навiть пiдштовхнути другий камiнь до уретри.

Цi короткi мiркування привели Тараса до думки про те, що починати процедури потрiбно рiзкими «короткими» вiбрацiями, а потiм, зважаючи на стан клiента, тимчасово змiнити iх менш iнтенсивними i «довгими», щоб у фiналi знову вийти на рiзкi та сильнi вiбрацii, якi б i довершили справу.

Льоня всiвся на передне сидiння так звично i по-свiйському, нiби Тарас був його беззмiнним водiем.