Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Рябцев, капiтан Рябцев, – вiдповiли iз-за спини вже нормальним, не приглушеним голосом, й iнтонацiя тепер виявилася пiдкреслено привiтною.

Алiк обернувся. Перед ним стояв його колишнiй «куратор» iз КДБ.

– Що ви тут робите? – здивувався злегка роздратовано Алiк. Прохальний вираз обличчя колишнього кадебiста навiв Алiка на думку, що Рябцев прийшов попросити у борг грошей. Вiд цiеi думки Алiк усмiхнувся – смiшнiшоi адреси для позичання грошей, анiж Замарстинiвська, 270, у Львовi й бути не могло.

– Я ж не з порожнiми руками, – Рябцев показав по-глядом на старомодний чорний портфель-дипломат у правiй руцi.

– А там що? – пiдозрiло поцiкавився Алiк, згадавши про недавню недвозначну заяву Рябцева на Личакiвському цвинтарi.

Рябцев злегка труснув дипломатом, i звiдти долинув дзенькiт скла.

– Пляшечка, – солодко мовив нiчний непрошений гiсть. – До розмови…

– Гаразд. – Алiк зiтхнув, одчинив хвiртку i пропустив Рябцева вперед.

Той, наче був частим гостем у Алiка, тут же пройшов за будинок, повернув лiворуч i зупинився бiля вузьких дверець, облiплених плакатами, наклейками та рiзними пам’ятними етикетками минулого столiття.

У маленькiй кiмнатцi спалахнуло свiтло. На стiнах ожили старi фотографii.

– Тут нiчого не помiнялося! Просто дивно! – вирвалось у Рябцева.

– А ви хiба у мене бували? – здивувався Алiк, засовуючи свiй капелюх на верхню полицю вiшалки в коридорчику.

– Звичайно, бував, але за вашоi вiдсутностi… Даруйте, так уже тодi належало.

Самi ви мене не запросили б… А менi тут у вас подобалось! – І Рябцев пройшов до канапи бiля лiвоi стiни i всiвся на неi без запрошення. Всiвся й немов помацав ii худою дупою, перевiряючи на пружнiсть.

– Чай? Кава? – ввiчливо запитав Алiк.

– Що ви, що ви! Не турбуйтесь! Я все з собою принiс! – Рябцев пiдвiвся, розкрив портфель-дипломат i виклав iз нього на стiл пляшку горiлки, консервований салат iз морськоi капусти, хлiб, ковбасу.

Алiку нiчого не залишалось, як зайнятися сервiруванням столу.

Тiшило одне: не потрiбно було висувати столик вiд вiкна на середину кiмнатки.

Рябцев бiльше не викликав у Алiка роздратування. Якось занадто легко вiн вписався в мiкроландшафт цiеi кiмнатки, немов спецiально зменшившись у розмiрах, аби не видiлятися на тлi предметiв життевого вжитку. Так само легко i по-свiйському вiн скористався садовим умивальником, що висiв у лiвому кутку над тумбою-раковиною, всерединi якоi стояло звичайне вiдро для води.