Записки в узголів’ї

По той бiк помосту сидiли молодi придворнi дами, кiмоно у яких було найкращих кольорiв: кольору сакури, червоноi глiцинii, жовтоi керii. Рукава кiмоно звисали аж до завiси, i було видно iх край.

А тим часом у сусiднiй кiмнатi було чути тупiт куродо, оскiльки там уже готувалися до обiду. Звiдти весь час доносилися голоси: «Ану з дороги!»

Це був чудовий весняний сонячний день. Коли прислуга принесла останнi пiдноси, було оголошено, що обiд готовий. Тодi iмператор вийшов iз головних дверей, а дайнагон його супроводжував, пiсля чого повернувся на те ж мiсце, де якраз виднiлася красива сакура.

Потiм iмператриця вiдхилила завiсу i з’явилася на порозi. Дайнагон повiльно продекламував:

Сонце i Мiсяць

Змiнять свiй лик,

Та незмiнним залишиться вiн

На горi Мiмуро…

Тодi я подумала: «Як гарно сказано. Нехай же i справдi не змiнюеться цей прекрасний образ». Справдi, я хотiла, щоб цей момент тривав вiчно, така прекрасна була iмператриця.

У цей час не встигли слуги прибрати пiдноси, як iмператор уже повернувся з-за столу.

Імператриця наказала: «Розтерти туш». Проте я постiйно задивлялася на високого рангу осiб, а тому все нiяк не могла розтерти туш. Імператриця склала бiлий аркуш i наказала:

– Нехай кожна з вас напише будь-який стародавнiй вiрш-танка,[34 - Танка (досл.: «коротка пiсня») – п’ятивiрш, строфiчна форма якого складаеться з послiдовного чергування п’яти i семискладових рядкiв (5–7 – 5–7 – 7).] перший, який згадаете.

Я запитала у дайнагона, який сидiв позаду:

– Що менi робити?

– Пишiть, пишiть.

Чоловiкам не личить радити жiнкам у такiй справi.

Тодi iмператриця простягла нам свою тушечницю i поквапила:

– Пишiть, пишiть швидше – перше, що згадаете, хоч би i Нанiвадзу.[35 - Нанiвадзу – морська гавань поблизу м. Осака. Цей вiрш-танка вiдомий пiд назвою «Нанiвадзу». Згадуеться у вiдомiй передмовi Кi-но Цураюкi до антологii «Кокiн-вака-шю» (905 р.). Навчання письму зазвичай починали саме з цiеi танки.

]

Чому ж ми всi так засоромилися, усi як одна почервонiли?

Написавши всього декiлька танка про весну, про квiти, старшi дами передали менi тушечницю зi словами «тут пишiть», i тодi я написала наступне:

Минають роки,

Минають лiта,

Та й я вже немолода.

Проте на квiтку весняну погляну —

І всi печалi вiдразу тануть.

У танка я замiнила останню частину:

Проте на тебе лише погляну —

І всi печалi вiдразу тануть.