Тартарен Тарасконський

«Перевареною водичкою» тарасконцi називають юшку з води та скибочок хлiба, голiвки часнику, кмину й лаврового листу. Сувора дiета, чи не так? Уявiть собi, як кривився над тарiлкою бiдолашний Санчо!..

Але Тартарен Тарасконський не обмежився «перевареною водичкою». Щоб привчити себе до тривалих переходiв, вiн кожного ранку сiм або й вiсiм разiв обходив усе мiсто – то швидким кроком, то гiмнастичним, притиснувши лiктi до бокiв, i, за звичаем стародавнiх грекiв, з двома бiлими камiнчиками в ротi.

Щоб загартувати себе й не боятися нiчноi прохолоди, роси, туману, вiн щовечора – до десятоi, а то й до одинадцятоi години – чатував з рушницею в саду бiля баобаба.

І нарештi, поки звiринець Мiтен залишався в Тарасконi, стрiльцi по кашкетах, повертаючись пiзно ввечерi вiд Костекальда, бачили на Замковому майданi таемничу постать, що походжала туди й сюди за звiринцем.

То Тартарен Тарасконський гартував волю – привчався слухати рикання лева в нiчнiй пiтьмi.

X. Перед вiд’iздом

Поки Тартарен гартував себе для геройських вчинкiв, увесь Тараскон не спускав його з ока, з язика i з думки.

Стрiльцi по кашкетах занедбали своi недiльнi полювання, романси ледь животiли, фортепiано в аптецi Безюке нудилося пiд зеленим покривалом, на якому засихали, черевцем догори, шпанськi мухи… Тартаренова мандрiвка зупинила все.

О, якби ви бачили, як вiтали нашого тарасконця в гостях! Його видирали один в одного з рук, його позичали, за нього змагалися, його викрадали.

Для дам не було бiльшого щастя, як прогулятися пiд руку з Тартареном до звiринця Мiтен i, ставши перед клiткою з левом, слухати його розповiдi про те, як треба полювати на цих хижакiв: куди цiлити, з якоi вiдстанi, як часто трапляються нещасливi випадки i т. д., i т. д…

Хоч би про що питали Тартарена – вiн на все давав вiдповiдi. Прочитавши Жуля Жерара, вiн пречудово знався на лев’ячих ловах, так наче сам полював кiлька рокiв поспiль. Тож розповiдi його захоплювали, заворожували.

Та особливо красномовним бував вiн увечерi, у голови суду Ладевеза або у бравого командира, чи то пак вiдставного начальника полковоi швальнi Бравiда; коли пiсля обiду подавали каву, всi гостi присувались до Тартарена й просили розповiсти, як вiн буде полювати на левiв, i наш герой починав… Зiпершись лiктями на стiл, присунувши до себе чашку, вiн розповiдав глухим од хвилювання голосом про небезпеки, що загрожують йому на чужинi.