Замогильні записки

Кiмната була затишна, з маленьким вiконцем, увитим плющем та кобеями з лiловими дзвiночками, – на неширокий струмок, який самотньо тiк, оточений обабiч хащами верб, вiльхи та каролiнських тополь. Замшiле колесо оберталося у iхнiй тiнi, скидаючи воду довгими стрiчками. Окунi та форелi жирували в пiнистому потоцi, трясогузки перелiтали з берега на берег, а якiсь iншi птахи, схожi на рибалочок, махали своiми синiми крилами при самiй водi.

Добре було б опинитися тут разом iз сумною iндiанкою, якби вона була менi вiрною; я б поринав у мрii, сидячи коло ii нiг, поклавши голову iй на колiна, слухаючи, як шумуе водоспад, як крутиться колесо, як обертаеться млинове жорно, як сиплеться крiзь сито зерно, як рiвномiрно злiтае i падае млиновий кулачок, i вдихаючи рiчкову прохолоду та запах свiжозмолоченого ячменю.

Настала нiч. Я спустився вниз, до господарiв. Кiмнату освiтлювало тiльки вогнище, де палало сухе листя маiсу та лушпиння кiнських бобiв. Рушницi млинаря, що лежали на пiдставцi, поблискували у вiдсвiтах полум’я.

Я сiв на табурет у кутку бiля камiна; поряд пустувала бiлка, стрибаючи то на спину гладкого пса, то на прядку. На колiнах у мене вмостилося кошеня, що стежило за ii грою. Дружина млинаря поставила на вогонь великий казан – полум’я обхопило його чорне дно, немов короною iз золотих променiв. Наглядаючи, як википають батати, що варилися менi на вечерю, я знiчев’я схилився до англiйськоi газети, що валялася у мене пiд ногами, i при свiтлi вогнища помiтив надрукований великими лiтерами заголовок: «Flight of the King» (Втеча короля). Це була оповiдь про втечу Людовiка XVI та про арешт бiдолашного монарха у Вареннi. Газета повiдомляла також про зростання емiграцii та об’еднання армiйських офiцерiв пiд прапором французьких принцiв.

У думках моiх стався блискавичний переворот. Ринальд у садах Армiди побачив свою слабкiсть у дзеркалi честi; я не герой Тассо, але у тiнi американського вертограду я побачив свiй образ у тому ж дзеркалi. Пiд солом’яним дахом млина, загубленого в невiдомих лiсах, я раптом виразно почув брязкiт зброi та столичний гамiр.

Я негайно перервав подорож i сказав собi: «Повернися до Францii».

Таким чином, те, що я вважав своiм обов’язком, зруйнувало моi первиннi намiри i зумовило перший з несподiваних поворотiв мого життевого шляху. Бурбони теж мало потребували послуг дрiбного бретонського дворянина, коли той з’явився iз-за моря вiддати iм данину своеi безвiсноi вiдданостi, як i пiзнiше, коли вiн вийшов з невiдомостi.