Замогильні записки

Я бiльше не мiг розраховувати на допомогу рiдних, якi й самi потерпали в Бретанi вiд подвiйного зла – шуанства i Терору. Тому бачив для себе тiльки два виходи: або мiй земний шлях закiнчиться у богадiльнi, або у водах Темзи.

Слуги емiгрантiв, яких iхнi господарi не могли бiльше прогодувати, стали рестораторами, щоб годувати своiх господарiв. Одному Боговi вiдомо, як сито частували за цими столами! Одному Боговi вiдомо, якi там велися полiтичнi дебати! Всi перемоги республiки видавалися за поразки, i коли хто-небудь раптом висловлював сумнiви щодо негайноi реставрацii, його зараз же оголошували якобiнцем.

Два старi епископи, про яких кажуть, що iм уже до гробу недалеко, прогулювалися навеснi Сент-Джеймським парком: «Яка ваша думка, ваше преосвященство, – питав один, – чи будемо ми у Францii до червня?» – «Що ж, ваше преосвященство, – вiдповiдав йому, добре розмiркувавши, другий, – не бачу в цьому нiчого неможливого».

Багач Пельтье викопав, вiрнiше, вивудив мене з моеi нори.

Вiн прочитав в однiй ярмутськiй газетi, що таке собi товариство антикварiв мае намiр зайнятися iсторiею графства Суффолк, тож потребуе француза, який би змiг упорядкувати французькi рукописи дванадцятого сторiччя iз зiбрань Кемдена. Очолював цю справу parson, або пастор, мiстечка Бекклз; до нього i належало звертатися. «Маете заняття, – сказав менi Пельтье, – iдьте, розбиратимете цi старi папiрцi, а тим часом i далi надсилатимете до Бейлi рукопис «Досвiду»; я ж змушу цього нiкчему й боягуза поновити друкування; пiсля завершення роботи ви повернетеся до Лондона з двомастами гiнеями, а там – будь що буде!»

Я хотiв був щось заперечити.

«Якого бiса! – вигукнув мiй благодiйник, – ви збираетеся сидiти в цьому палацi, де я вже тремчу з холоду? Якби Рiвароль, Шансенец, Мiрабо-бочка i я мусили б хукати на пальцi, щоб iх зiгрiти, далеко б ми сягнули з «Дiяннями апостолiв»! Ви знаете, що ця iсторiя з Енганом наробила великого шелесту? Ви що ж, вирiшили обидва померти з голоду? Ах! ах! ух! ха! ха!. .» Пельтье заходився вiд смiху. Йому щойно вдалося продати сто примiрникiв своеi газети представникам колонiй; вiн одержав за це грошi, i в нього в кишенi подзенькували гiнеi. Вiн силою поволiк мене разом з апоплектиком Ла Буетарде i ще двома обiрванцями-емiгрантами, що трапили йому пiд руку, обiдати до «Лондон-Таверн». Вiн замовив портвейн, ростбiф та плумпудинг i нагодував нас донесхочу.