Замогильні записки

Аж ось, насилу впоравшись iз хвилюванням, що заважало iй говорити, вона вимовила по-англiйськи: «Добродiю, ви бачили, як важко менi говорити: не знаю, чи подобаеться вам Шарлотта, але матiр обдурити неможливо; моя донька, я впевнена, почувае до вас прихильнiсть. Ми порадилися з паном Айвзом: ви пiдходите нам з кожного погляду; ми гадаемо, що з вами наша донька буде щасливою. У вас бiльше немае вiтчизни; ви втратили рiдних; майно ваше продане: чи варто вам повертатися до Францii? Пiсля нашоi смертi статок наш вiдiйде Шарлоттi, а поки що живiть з нами».

З усiх випробувань, що випали на мою долю, це було найбiльш нищiвним i суворим. Я впав до нiг панi Айвз, я обсипав ii руки поцiлунками й окропив сльозами. Вона гадала, що я плачу з щастя, i заплакала з радощiв. Вона простягла руку, щоб смикнути за шнурок дзвiнка; вона хотiла покликати чоловiка i доньку. «Облиште! – вигукнув я. – Я одружений!» Вона знепритомнiла.

Я вийшов i, не заходячи до своеi кiмнати, пiшки подався до Бекклза.

Звiдти я на поштових виiхав до Лондона, написавши панi Айвз листа, копii якого, на жаль, не зберiг.

У грудях моiх живе найсолодший, найнiжнiший, найтеплiший спогад про цю подiю. Родина пана Айвза – едина, що бажала менi добра i прийняла мене по-справжньому щиро ще до того, коли я прославився. Бiдний, безвiсний вигнанець, не спокусник, не красень, я мiг вiднайти упевненiсть у завтрашньому днi, вiтчизну, чарiвну дружину, здатну вилiкувати мене вiд самоти, матiр, яка красою майже не поступалася доньцi i могла замiнити мою стару матусю, освiченого батька, вигадника i цiнителя словесностi, гiдного зайняти мiсце мого рiдного батька, якого вiдняло у мене небо; чим вiдплатив я за все це? Менi вiддали перевагу, не плекаючи щодо мене нiяких iлюзiй; отже, мене любили.

Вiдтодi я тiльки один раз у життi вiдчув прихильнiсть, яка була достатньо величною, щоб вселити менi таку саму довiру. Що стосуеться опiкування, яке менi траплялося вiдчувати згодом, я нiколи не знав напевно, чи, бува, не зовнiшнi причини, чи вiдгомiн слави, чи iнтереси партiй, блиск лiтературноi або полiтичноi популярностi були причиною цiеi запобiгливостi.

Втiм, одруження з Шарлоттою Айвз змiнило б мою земну долю: схоронивши себе в одному з британських графств, я став би джентльменом-мисливцем, з-пiд мого пера не вийшло б анi рядка; бiльш того, я забув би рiдну мову, адже починав уже писати й думати англiйською.