Замогильні записки

Подаючи iй руку, щоб провести до карети, я запитав, де вона живе. Шарлотта тремтiла, i я притиснув ii руку до свого серця.

Назавтра я вирушив до ледi Салтон; вона була сама. Ми зараз же заходилися, перебиваючи, розпитувати одне одного. «А пам’ятаете?» – i за цими запитаннями поставало цiле життя. З кожним «А пам’ятаете?» ми вдивлялися одне в одного; ми шукали на наших обличчях слiди часу, якi невблаганно вiдмiрюють вiдстань вiд початковоi точки i позначають довжину пройденого шляху. Я запитав Шарлотту: «Як ваша матуся повiдомила вам, що…» Шарлотта зашарiлася i жваво перебила мене: «Я приiхала до Лондона, щоб просити вас потурбуватися про дiтей адмiрала Салтона: старший хотiв би поiхати до Бомбея.

Пан Каннiнг, призначений генерал-губернатором обох Індiй, ваш друг; вiн мiг би взяти мого сина з собою. Я буду вельми вдячна, я б так хотiла завдячувати саме вам щастям свого первiстка». Вона зробила наголос на останнiх словах.

– Ах, панi! – вигукнув я, – про що ви говорите? Яка зрадливiсть долi! Ви привiтно приймали за родинним столом бiдного вигнанця, ви не були глухi до його страждань, ви, очевидно, сподiвалися звеличити його до почесного звання, про яке вiн не мiг i мрiяти, – i от сьогоднi ви в своiй вiтчизнi просите його протекцii.

Я пiду до пана Каннiнга, я докладу всiх зусиль, щоб син ваш, як не тяжко менi вимовляти це слово, так от, щоб син ваш поiхав до Індii. Але скажiть менi, добродiйко, якоi ви думки про мое нове становище? Яким здаюся я вам сьогоднi? Ви говорите менi «мiлорде» – менi тяжко чути це слово.

– Здаеться, ви нiтрохи не змiнилися, навiть не постарiли, – заперечила Шарлотта. – Коли ми вдома говорили про вас за вашоi вiдсутностi, я завжди називала вас мiлордом; менi здавалося, що ви заслуговуете на це звання: хiба не були ви для мене немов чоловiком, my lord and master, моiм паном i повелителем?

Коли моя чарiвна спiврозмовниця вимовляла цi слова, в нiй було щось вiд мiльтонiвськоi Єви: вона не вийшла з лона iншоi жiнки; краса ii мала на собi ознаку божественноi десницi, що створила ii.

Я поспiшив до пана Каннiнга i лорда Лондондеррi; за одне нещасне мiсце вони почали манiритися, як роблять це i у Францii, але пообiцяли допомогти, як обiцяють i при французькому дворi. Я вiдзвiтував ледi Салтон про своi клопотання. Я приходив до неi тричi: коли прийшов учетверте, вона оголосила, що повертаеться до Бангею. Останне побачення було болiсним.