Замогильні записки

Пiдперши голову рукою, я дивився на запустiлу природу; коли це тяжке видовище занадто пригнiчувало мене, на допомогу менi поспiшав спогад про Шарлотту; я був як той паломник, що прийшов до безлюдних околиць гори Сiнай i почув спiв солов’я.

У Лондонi поведiнка моя всiх здивувала. Я нi на кого не дивився, нiкому не вiдповiдав, не розумiв, про що зi мною говорять: моi старi товаришi висловлювали припущення, що я збожеволiв.

11

Дивовижна зустрiч

Що сталося в Бангеi пiсля мого вiд’iзду? Що трапилося з цiею родиною, якiй я принiс радiсть i завдав горя?

Не забувайте, що нинi я посол при дворi Георга IV i описую те, що трапилося зi мною в Лондонi 1795 року, в Лондонi 1822 року.

Справи змусили мене на тиждень перервати свою розповiдь, та сьогоднi я знов беруся за перо. Недавно одного дня вiдразу по обiдi мiй слуга доповiв менi, що перед моiм будинком зупинилася карета i якась панi-англiйка просить прийняти ii. Оскiльки на своему суспiльному теренi я узяв собi за правило нiкому не вiдмовляти, я сказав: «Запрошуй».

Я сидiв у себе в кабiнетi, лакей доповiв про ледi Салтон; я побачив панi в жалобному одязi; ii супроводжували два вродливi хлопчики, також у жалобi: один рокiв шiстнадцяти, другий – чотирнадцяти. Я зробив крок назустрiч iноземнiй гостi; вона так хвилювалася, що ледве трималася на ногах. Їi голос здригнувся, коли вона запитала: «Mylord, do you remember me? – чи ви впiзнаете мене?» Так, я впiзнав мiс Айвз! Роки, що промайнули над ii головою, не торкнулися ii весни.

Я взяв ii за руку, всадовив i сiв поряд. Я не мiг говорити; в моiх очах стояли сльози; крiзь цi сльози я мовчки дивився на неi; по тому, що я вiдчував, я розумiв, як глибоко кохав ii. Нарештi я опанував себе i, своею чергою, запитав: «А ви, добродiйко, чи впiзнаете ви мене?» Вона пiдвела очi i замiсть вiдповiдi кинула на мене погляд i радiсний, i сумний, подiбно до давнього спогаду. Я не вiдпускав ii руки. Шарлотта сказала: «Я ношу жалобу по матусi. Батько помер кiлька рокiв тому. Ось моi дiти». Сказавши цi слова, вона вiдняла руку i вiдкинулася в крiслi, притиснувши хусточку до очей.

Помовчавши, вона вела далi: «Мiлорде, я говорю зараз з вами мовою, якоi ви навчали мене в Бангеi. Я боюся: вибачте менi. Моi дiти – сини адмiрала Салтона, за якого я вийшла замiж через три роки пiсля того, як ви покинули Англiю. Але сьогоднi я занадто схвильована, щоб вдаватися в подробицi. Дозвольте менi прийти ще раз».