Замогильні записки

За кiлька хвилин увiйшов генерал: високий на зрiст, зовнiшностi не так шляхетноi, як спокiйноi i холодноi, вiн був схожий на своi портрети. Я мовчки простягнув йому листа; вiн зламав печатку, перебiг очима послання i, дiйшовши до кiнця, вигукнув: «Полковник Арман!» Саме так називав вiн маркiза де Ла Руерi, i саме так маркiз пiдписав листа.

Ми сiли. Я сяк-так пояснив мету свого приiзду. Вiн вiдповiдав коротко – то по-англiйськи, то по-французьки i слухав мене з деяким здивуванням; я помiтив це i мовив iз серцем: «У всякому випадку, вiдкрити пiвнiчно-захiдну протоку легше, нiж заснувати нацiю, як це зробили ви».

 – «Well, well, young man! Гаразд, гаразд, молодий чоловiче!» – вигукнув вiн, простягаючи менi руку. Вiн запросив мене назавтра пообiдати в нього, i ми розсталися.

Я не забув скористатися запрошенням. За столом нас було п’ятеро чи шестеро. Розмова йшла про Французьку революцiю. Генерал показав нам ключ од Бастилii. Цi ключi, як я вже говорив, були не що iнше, як iграшки, якi в тi часи роздавали направо i налiво.

Трьома роками пiзнiше вiдправники сувенiрних виробiв могли б послати президентовi Сполучених Штатiв засув од камери монарха, що дарував свободу Францii та Америцi. Якби Вашингтон знав, як низько впали завойовники Бастилii, вiн менше дорожив би своею релiквiею. Не в кривавих оргiях таiлися серйознiсть i могутнiсть Революцii. У 1685 роцi, пiсля скасування Нантського едикту, простолюд iз Сент-Антуанського передмiстя руйнував протестантський храм у Шарантонi з таким же завзяттям, з яким плюндрував в 1793 роцi церкву Сен-Денi.

О десятiй вечора я попрощався з Вашингтоном; бiльше я нiколи не бачив його; вiн наступного дня поiхав, а я продовжив свою подорож.

Така була моя зустрiч iз солдатом-громадянином, визволителем цiлого свiту. Вашингтон зiйшов у могилу перше, нiж я здобув хоч найменше визнання; я промайнув перед ним нiкчемною тiнню; вiн з’явився менi у блиску своеi слави, я йому – в мороцi своеi невiдомостi; iм’я мое, мабуть, тiеi ж хвилини стерлося з його пам’ятi: проте яке щастя, що погляд його впав на мене! Думка про це зiгрiвала решту моiх днiв: погляд великоi людини надiлений живодайною силою.

8

Порiвняння Вашингтона i Бонапарта

Вiд часу смертi Бонапарта не минуло й року. А я тiльки що постукав у дверi Вашингтона, i порiвняння мiж засновником Сполучених Штатiв та французьким iмператором природно виникае в моiй думцi; тим паче що зараз, коли я пишу цi рядки, самого Вашингтона також немае серед живих.