Тощо

(Кому – новi ворота,

кому – ширшого рота,

Кому – сонце в кишеню,

кому – дулю дешеву,

Щоб тебе доля побила,

а Кириловi – не пощастить же

отак чоловiковi! – крила.)

Перо

Перо, мiй скальпелю вогненний,

Ти мiй жорстокий лиходiй,

Мiй дикий поклик цiлоденний,

Первоцвiт мiй, перволюб мiй!

Нам розтинати днi цi карi

До серцевини, до зорi,

Куди не дiйдуть яничари

В облуднiй словоблуднiй грi.

Днi полохливi, i невтiшнi,

І лаконiчнi, точнi днi,

І днi, мов глечики з Опiшнi,

Протятi шпагами вогнiв,

І днi, яким нема вiдради,

І винограднi теплi днi,

Де тихо сплять старi досади,

Зiщулившись на самiм днi.

Днi променисто легковажнi,

Горбатi днi, мозiльнi днi,

І днi чеснот, i днi продажнi,

Яким солона кров зрiднi.

Перо – це наша чорна доля,

Все обiйти i все знайти,

Аж поки в головах тополя

Не прошумить за два хрести.

Балада золотоi Цибулi

Звичайна цибулина —

Зоря нужденних.

    Пабло Неруда

Вона – золотощока богиня продажних ринкiв —

Маятником погойдуеться в гронi вiнка,

Обнявши за шию горбату тiтку Горпину.

Вона – заплетена нiмфа в зiв’ялi коси подруг,

Обмацана мiльйонами ласих очей,

Прагне збутися своеi золотавоi цноти!

Вона – малесенька баня пiдземних церковок —

Дрижить за свою золоту вiруючу душу

Перед язичницькою захланнiстю тупого ножа!

Почервонiй – простягаючи за ii золото

смiття своiх мiдякiв!

Вона вже чуе, як млiють ii золотi груди

В передчуттi газових обiймiв джигуна Вогню.

Вона – королева краси сiльських свiтанкових

базарiв —

Принишкло сидить на гауптвахтi солдатськоi кишенi,

Невинна золота фея жорстокого Апетиту.