Україна-Європа

Беседин, 2014

Галина Вдовиченко

Пiнзель у Луврi

(Уривок з роману «Іншi пiв'яблука»)

Готельчик на вулицi Мубеж, по-европейському компактний та чистенький, нагадував iграшкову вежку з кiлькох поверхiв-кубикiв, поставлених один на один. У невеличкому вестибюлi все було поруч – стiйка-реестрацiя, сходи вгору, столики за рогом. Лiтня панi зi зморшкуватою шкiрою на обличчi та руках, iз сиво-чорними дрiбними, «сiль з перцем», кучериками по-домашньому всмiхнулася й подала ключ-картку. «Снiданок – тут, мадам, – показала в закуток вестибюлю, на чотири столики.

 – Вiд сьомоi до пiв на десяту, будь ласка, – додала ще й крихiтну листiвку з годинами снiданку. – Нашi круасани – найсмачнiшi в кварталi».

Що ж це буде, коли весь готельчик одночасно спуститься до маленьких столикiв за кавою з круасанами? Галя подумала про це, а вголос лише подякувала. Вона не дуже впевнено говорила французькою, хоч вивчала ii на курсах кiлька рокiв тому перед першою подорожжю до Парижа.

На рипучих кручених сходах з червоного дерева заледве могли б розминутися двое людей.

І кiмнатка на другому поверсi видалася маленькою-маленькою, з непропорцiйно великим лiжком, воно заповнювало собою майже весь простiр, хоч, коли подумати, то чого ще треба подорожньому короткоi паризькоi ночi, крiм душу та лiжка. Навiть телевiзор пiд стелею в кутку був зайвий.

Прочинила вiкно, згадавши рекламний рядочок iз сайту готелю: «Вiкна вiдчиняються» (виходить, може бути й навпаки). Листопадова вечiрня прохолода дихнула в обличчя.

Наляканий голуб спурхнув i сiв на крiплення вертикальноi вивiски з назвою готелю, наче хотiв дочекатися, коли ж можна буде повернутися на пiдвiконня. Галя вихилилася з вiкна. На обидва боки вiд входу в готель розбiгалася вузька вулиця, всi будинки мали шiсть поверхiв, на третiх та шостих поверхах по кiлька вiкон виходило на довгi балкони, заквiтчанi пеларгонiею. Квiти не зважали на той незаперечний факт, що осiнь добiгае кiнця, вони тут ряснiли всюди: на тротуарах перед крамницями, на металевих огорожах вуличних кафе, спадали барвистими оберемками з пiдвiконь.

На рiвнi неба – самi мансарди, i жодна з них не подiбна до Луiзиноi, що мае широкий та високий фiгурний картуш з вiкном-iлюмiнатором, роздiленим навпiл, за яким ховаеться крихiтна квартирка подруги. Цю вулицю перед очима оповивае бентежний запах чужоi привабливостi, навiть iз заплющеними очима можна впевнено сказати: «Нi, це не Львiв, це iнше мiсто».