Процес (збірник)

розглянувся, але в кiмнатi все було точнiсiнько так, як i давнiше, посуд iз снiданком, що вранцi стояв на столику бiля вiкна, уже прибрали. Жiночi руки, думалось К., завжди непомiтно наводять лад, вiн, напевне, потрощив би той посуд на мiсцi, але навряд чи змiг би кудись його винести. К. з удячнiстю подивився на фрау Грубах.

– Чого ви працюете так пiзно? – запитав вiн. Тепер вони вже обое сидiли за столом i К. вiд часу до часу обмацував рукою панчохи.

– Бо багато роботи, – вiдповiла господиня. – Вдень треба дбати про пожильцiв, а на моi власнi справи залишаеться тiльки вечiр.

– Певне, сьогоднi я завдав вам ще й чимало додаткового клопоту?

– А це ж чого? – трохи жвавiше запитала фрау Грубах, опустивши роботу на колiна.

– Я кажу про тих чоловiкiв, що приходили сюди вранцi.

– А, ось воно що, – проказала, знову заспокоiвшись, господиня. – Та нi, який же вiд них клопiт.

К. мовчки дививсь, як господиня знову взялася за плетиво. Йому здалося, нiби вона дивуеться, що вiн запитуе про таке, нiби вона не схвалюе цих згадок про вранiшнi подii.

Тим краще, що я таки заговорив про них, думав К. Адже про таке я можу поговорити тiльки з цiею старою жiнкою.

– А все ж вам довелося попрацювати, – вимовив вiн урештi, – але такого бiльше нiколи не трапиться.

– Нi, такого вже не трапиться, – мов пiдтверджуючи, повторила господиня i майже сумовито всмiхнулася К.

– Ви справдi такоi думки? – запитав К.

– Атож, – вiдповiла вона тихо, – але передусiм вам не слiд так перейматися.

На свiтi ще й не таке бувае! Пане К., якщо ви вшанували мене такою довiрою, я признаюся вам, що я трохи пiдслухала пiд дверима, та й вартовi розповiли менi дещо. Тут iдеться про ваше щастя, i я справдi дуже за вас переживаю, бiльше, нiж, напевне, годилося б, бо я ж просто ваша квартирна господиня. Отже, я дещо чула, але не можу сказати, нiби йдеться про щось погане. Нi. Ви, правда, заарештованi, але не так, як заарештовують якого-небудь злодiя. Якби вас заарештували як злодiя, було б дуже погано, але цей арешт… Менi здаеться, тут щось мудроване, даруйте, якщо мелю дурницi, але тут нiби й справдi щось мудроване, чого я навiть не розумiю, чого, напевне, й нiхто не розумiе.

– Фрау Грубах, вашi слова – аж нiяк не дурницi, бо принаймнi i я почасти подiляю вашу думку, але я суджу про все куди категоричнiше, нiж ви, i вважаю, що тут не якiсь мудрування, а взагалi нiщо. Звичайно, я був приголомшений.