Насолода

«Я маю те, що я дарую» – це мотто письменника. Цi слова зустрiчають нас при входi у Вiтторiале. Їх можна бачити на аркушах його листiв з вензелями. А повнiстю мотто звучить так: «Я маю те, що я дарую, бо я завжди любив».

Оксана Пахльовська

Насолода

Присвячуеться Франческо Паоло Мiкеттi[29 - Франческо ПаолоМiкеттi (1851–1925) – iталiйський художник i фотограф родом з Абруццо, друг Д’Аннунцiо. Письменник написав роман «Насолода» та деякi iншi своi твори у францисканському монастирi мiстечка Франкавiлла-аль-Маре, де Мiкеттi органiзував одне з найпрестижнiших на той час в Італii мистецьких товариств.

Мiкеттi долучився до постановки i костюмiв трагедii Д’Аннунцiо «Дочка Йорiо» (1904) та написав однойменну картину (1895).]

Ця книжка, написана у твоему домi приязно прийнятим гостем, повертаеться до тебе як подарунок вдячностi, як виконана обiтниця.

Пiд час стомливоi i тяжкоi працi твоя присутнiсть пiдтримувала мене i заспокоювала, як море.

У болiсних i примхливих викрутасах стилю прозора простота твоiх мiркувань була для мене тим прикладом, який допомагав менi вдосконалити текст. Коли в процесi аналiзу виникали сумнiви, твоi глибокi висновки нерiдко освiтлювали iх яскравим свiтлом.

Тобi, котрий вивчае усi форми й мутацii духу, як я вивчаю всi форми й мутацii речей, тобi, котрий розумiе закони, за якими розгортаеться внутрiшне життя людини, як я розумiю закони малювання й колористики, тобi, який е глибоким знавцем душ, як i знавцем законiв живопису, я завдячую дослiдженням i розвитком найшляхетнiших здiбностей iнтелекту; завдячую звичкою до спостережень, а передусiм завдячую методом.

Нинi, як i ти, я переконаний у тому, що iснуе лише один об’ект для вивчення – Життя.

Насправдi ми перебуваемо досить далеко вiд того часу, протягом якого ти в Галереi Шарра[30 - Галерея Шарра – галерея в Римi поблизу знаменитого Фонтана Тревi; тут знаходилась редакцiя лiтературно-мистецького журналу «Вiзантiйська хронiка» («Cronaca Bizantina»), що виходив у серединi 80-х рокiв ХІХ ст.

пiд редакцiею Д’Аннунцiо.] намагався проникнути в таемницi Вiнчi та Тицiана, а я звертався до тебе з вiршами, що мрiяли

Про Ідеал, який у вiчнiсть прагне,

Та про Красу, яка не знае болю!

Хай там як, а обiтницю того часу ми виконали. Ми разом повернулися на нашу чудову батькiвщину, у твiй «просторий дiм».