Насолода

Княгиня дi Ферентiно була висока й худа, з дивовижними зеленими очима, якi здавалися захованими далеко в глибинi темних очниць. Вона була в чорнiй сукнi з глибоким декольте на грудях i на плечах; свое попелясте волосся вона прикрасила дiамантами у формi пiвмiсяця, наслiдуючи Дiану, й невпинно вимахувала великим червоноперим вiялом.

– Нiнi йде сьогоднi ввечерi до мадам ван Гуффель.

– Я теж пiзнiше зайду туди ненадовго, – сказала Мутi. – Ми з нею побачимося.

– О, Уджента, – мовила княгиня, обертаючись до Андреа, – я шукала вас, щоб нагадати вам про нашу домовленiсть.

Завтра четвер. Розпродаж речей кардинала Імменраета почнеться завтра опiвднi. Заходьте забрати мене о першiй годинi.

– Неодмiнно зайду, княгине.

– Я повинна придбати ту вазу з гiрського кришталю за будь-яку цiну!

– Але ви матимете суперниць.

– Кого?

– Мою кузину.

– А ще?

– Мене, – сказала Мутi.

– Тебе? Побачимо.

Кавалери, що зiбралися навколо, вимагали пояснень.

– Це буде змагання дам за вазу ХІХ сторiччя з гiрського кришталю, що колись належала Нiкколо Нiкколi;[86 - Нiкколо Нiкколi (1365–1437) – флорентiйський гуманiст кола Козiмо Медiчi, один з найбiльших тогочасних знавцiв античних творiв (багато з яких сам копiював), колекцiонер та бiблiофiл.

] на тiй вазi вирiзьблено троянця Анхiза, який скидае сандалi з ноги Венери Афродiти, – урочисто проголосив Андреа Спереллi. – Цю виставу дають безкоштовно завтра, пiсля першоi години дня в однiй iз зал публiчного розпродажу на вiа Сiстiна. Учасницi змагання: княгиня Ферентiно, герцогиня дi Шернi, маркiза д’Ателета.

Усi засмiялися, почувши це оголошення.

Гримiтi запитав:

– Битися об заклад дозволено?

– Ставте! Ставте! – захрипiв дон Фiлiп дель Монте, наслiдуючи скрипучий голос букмекера Стабса.

Ферентiно вдарила його по спинi своiм червоним вiялом. Але жарт виявився вдалим. Почали вкладати парi. А що в цiй групi лунали вигуки й смiх, то потроху iншi дами й кавалери пiдходили туди, щоб приеднатись до веселощiв. Повiдомлення про змагання швидко поширилося; воно набувало масштабу мало не вселенськоi подii; заполонило всi витонченi уми.

– Дайте менi руку, ходiмо прогуляймося, – сказала донна Елена Мутi до Андреа.

Коли вони вiдiйшли вiд гурту й опинилися в сусiдньому салонi, Андреа, стиснувши ii за лiкоть, прошепотiв:

– Дякую!

Вона прихилилася до нього, раз у раз зупиняючись, щоб вiдповiсти на привiтання. Жiнка здавалася трохи стомленою; i була блiда, як перли в ii колье.