Портрет Доріана Ґрея

На устах у юнака iронiчних усмiх – де ж пак, фiлiстери набираються нахабства провадити про речi, на яких нiтрохи не розумiються! До того й високим зростом цей молодик вирiзнявся, широкими плечима та кремезною статурою – бувши з вигляду не так естет, як атлет, – отже, увагу приверталося (що й слiд було довести). Та ще й увагу, в певний бiк спрямовану. Бо присвоiв Оскар Вайлд собi титул «професора естетики», а в очах пересiчного обивателя слово «естетика» було принаймнi пiдозрiле: норми ж громадськоi цнотливостi в Англii часiв королеви Вiкторii сягали так високо, що дехто у своiй бiблiотецi перемiщував твори письменниць – тобто авторiв-жiнок – на окремi полички! Але вже через кiлька рокiв надмiрностi в костюмi здебiльшого було вiдкинуто, як i довге волосся, хоч загалом прояви екстравагантностi тривали далi – у проведеннi шлюбноi процедури (1884 р.

), у використаннi власноi дружини за манекена для випробування

Оскарових одiжних нововведень, в обставi помешкання унiкальними картинами, килимами, порцеляною тощо.

З Вайлда був добрий знавець наiдкiв та напоiв – пiд впливом його формувалися не тiльки англiйськi моди, але й кухня, хоч сам вiн нi тим, нi тим не зловживав. Для значноi частини аристократичного Лондона вiн став немов своерiдним arbiter elegantiarum i уславився як неперевершено дотепний спiврозмовник. Лондонськi салони жили еманацiею чарiвноi постатi цього «апостола естетизму». І нiколи не бракувало йому ворогiв: там, де для Оскара був чистий дотеп, для iнших було вражене честолюбство. Вiн зробився героем (не обов’язково карикатурним) десяткiв вiршiв, оперет i романiв. Крихтами зi столу Вайлдовоi дотепностi – за принципом «Вайлд плюс водичка» – живилася не одна лiтературна кар’ера.

Першою його письменницькою продукцiею – ще в роки навчання – були вiршi, виданi 1881 року у книжцi «Поезiя».

У 1882 роцi Вайлд здiйснюе тривалу поiздку до США й Канади, де виступае з лекцiями на мистецькi теми, невдало пропагуе своi першi драматургiчнi спроби й силкуеться епатувати заокеанську публiку, якiй було далекувато до iдей захiдноевропейського модерну… А повернувшись до Англii, вiн редагуе журнал «Жiночий свiт» (1887—89), пише багато рецензiй, статей та есеiв (зокрема програмових, зiбраних у книжцi «Задуми», 1891), видае збiрки казок «Щасливий принц» (1888) i «Гранатова хатина», роман «Портрет Дорiана Грея» i збiрник оповiдань «Злочин лорда Артура Севiля» (всi три книжки 1891 року).