Портрет Доріана Ґрея

Син, що секретарював при ньому, подав у вiдставку разом iз шефом – вчинок дещо нерозважний, як гадали в той час, – i, успадкувавши по кiлькох мiсяцях титул лорда, заходився на повному серйозi опановувати велике аристократичне мистецтво цiлковитого неробства. Вiн мав у Лондонi двi чималi кам’яницi, однак волiв проживати у найманих мебльованих помешканнях, оскiльки це було менш клопiтно, а щодо iжi – переважно задовольнявся послугами свого клубу. Деяку увагу лорд Фермор придiляв наглядовi за власними вугiльними копальнями в середнiй Англii, виправдовуючись перед собою за цей не вельми похвальний iнтерес до промисловства тим, що володiння вугiллям дае, мовляв, спромогу джентльменовi у своему камiнi з пристойнiстю палити дрова.

У полiтицi вiн був торi*, за винятком перiодiв, коли торi стояли при владi, – тодi вiн безпардонно шпетив iх як зграю радикалiв. Вiн хвацько, дарма що безуспiшно, гороiжився перед своiм камердинером, – безуспiшно, бо камердинер усе ж тримав його в шорах, – а своею численною рiднею коверзував уже таки насправжки. Породити таку постать могла лише Англiя, хоч вiн i казав усе, що ця краiна котиться в прiрву. Принципи лорда Фермора були старомоднi, але багато що можна зауважити в оборонi його упереджень.

В кiмнатi, до якоi увiйшов лорд Генрi, сидiв його дядько у грубiй мисливськiй куртцi з сигарою в зубах. Невдо-волено буркотячи, вiн переглядав «Таймс».

– А, Гаррi! – промовив старий добродiй. – Що тебе принесло так рано? Я гадав, що ви, дендi, встаете не ранiш другоi i до п’ятоi не виходите з дому.

– Чисто родиннi почуття, запевняю вас, дядечку Джордже. Менi треба дещо вiд вас.

– Певно, грошей, – скривився лорд Фермор. – Ну гаразд, сiдай та кажи, що тобi сталося. Теперiшня молодь уявляе, нiби грошi – це все.

– Авжеж, – пробурмотiв лорд Генрi, поправляючи квiтку в петельцi, – а з часом вона ще й упевнюеться в цьому. Але менi грошей не треба, дядечку, – iх потребують лише тi, хто сплачуе своi рахунки, а я до такого не привчився. Капiтал молодшого сина – кредит.

І вiн пречудово живе собi на цей капiтал. До того ж я завжди маю справу з поставниками Дартмура, тим вони нiколи й не турбують мене. Що менi потрiбно – так це деяких даних, не якихось корисливих – нi, нi, зовсiм не корисних.

– Ну що ж, я можу тобi розповiсти що завгодно з англiйських Синiх книг*, хоча цi теперiшнi дiячi заводять туди безлiч нiсенiтниць. За тих часiв, коли я був дипломатом, все йшло далеко краще. Я чув, тепер стають дипломатами, тiльки склавши iспити.