Портрет Доріана Ґрея

Я напросився туди разом з мiстером Греем. Вiн ii останнiй протеже.

– Гм!.. Тодi перекажи своiй тiтоньцi Егатi, хай бiльше не набридае менi цими благодiйними зверненнями. Мене вже нудить вiд них. Ну де ж бо, цiй добросердiй жiнцi здаеться, що у мене тiльки й роботи – пiдписувати чеки на ii дурнi забаганки!

– Гаразд, дядечку, я перекажу iй. Хоча це марна рiч. Фiлантропи втрачають будь-яке почуття людяностi, це характерна iхня риса.

Старий лорд схвально мугикнув i подзвонив, щоб слуга провiв гостя. Через пасаж лорд Генрi вийшов на Берлiнг-тон-стрiт i завернув у бiк Барклi-скверу*.

…Так ось яка Дорiанова iсторiя! Самi лише голi факти почув вiн, а як вони схвилювали, нагадуючи цiкавий, майже сучасний роман. Вродлива дiвчина ризикуе всiм заради шаленоi пристрастi. Кiлька тижнiв безтямного щастя, обiрваного мерзенним пiдступним ударом. Мiсяцi мовчазного страждання, i потiм дитина, породжена в муках. Матiр забирае смерть, а хлопчик залишаеться сиротою, вiдданим на сваволю старого нелюда. Справдi, тло було промовисте, воно пасувало юнаковi, немовби додавало чару його образовi.

А який прегарний був Дорiан учора за обiдом у клубi! Вiн сидiв навпроти Генрi, очi йому палали, уста були на-пiврозтуленi в жахнiй насолодi, а тiнi червоних абажурiв ще бiльш пiдсилювали рум’янець того дива, що розквiтало на його обличчi. Розмовляти з ним – це наче торкатися нiжних струн скрипки: вiн подае голос на кожен дотик i порух смичка.

Та й самий вплив твiй на iншу людину – як вiн зачаровуе! Нiщо не можна прирiвняти до цього. Переносити на якусь хвилю власну душу в чиiсь грацiйнi форми; чути, як твоi власнi думки вiдлунюють до тебе, збагаченi музикою пристрастi i юностi; вливати в когось власний темперамент, немов це невидимий флюiд чи дивний аромат, – в усьому цьому справжне задоволення, може, навiть найповнiше задоволення, що тiльки можливе в такому обмеженому й вульгарному вiцi, як наш вiк, вкрай плотський у своiх насолодах i вкрай банальний у своiх потягах.

До того ж цей юнак, якого вiн таким незвичайним випадком запiзнав у Безiловiй робiтнi, – чудовий образ. В усякому разi, з нього може розвинутися щось чудове. Його привабливiсть, незаймана чистота його юностi, його врода, схожа на ту, яку увiчнив давньогрецький мармур… З нього можна витворити що завгодно. Його можна зробити титаном – або забавкою.