Портрет Доріана Ґрея

Тепер бiльшiсть людей помирае вiд так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом, i надто пiзно спохоплюеться, що тiльки за единим людина нiколи не жалкуе – за власними помилками й дивацтвами.

Круг столу розлiгся смiх.

А лорд Генрi дав волю буйнiй фантазii i заходився жонглювати своею думкою, змiнюючи ii раз у раз до невпi-знання: то вiдкидаючи ii, то переймаючи, то примушуючи ii веселково iскритись у спалахах його уяви, то окрилюючи ii парадоксами. Похвала шаловi поступово пiднеслася до фiлософii, а Фiлософiя стала юною i, ввiбравши в себе дику музику Насолоди, сама наче вакханка* в заплямованих вином шатах i у плющовому вiнку кинулася в несамовитий танець на пагорбах життя, беручи на кпини тверезiсть вайлуватого Сiлена*.

Факти розбiгались перед нею, мов сполоханi лiсовi звiрята. Їi голi ступнi топтали величезне давило, на якому сидiв мудрий Омар*, i сiк винограду, бурлячи, здiймався хвилями пурпурових бульбашок довкiл ii бiлих нiг i стiкав червоним шумовинням по спадистих чорних стiнках кадовба.

Це була блискуча iмпровiзацiя. Лорд Генрi вiдчував на собi зосередженi очi Дорiана Грея, i усвiдомлення того, що серед присутнiх е душа, яку вiн прагне заполонити, наснажувало його дотепнiстю i забарвлювало йому уяву. Осяйнi образи його яскравоi фантазii геть вiдмiтали вимоги розуму. Мимохiть пiддаючись цим чарам, слухачi забували себе i радо йшли на клич його сопiлки. Дорiан Грей i на мить не зводив з нього пильного погляду, сидячи, мов заворожений, i тiльки усмiшка раз по раз вигравала йому на устах та захоплення в потемнiлих очах побиралося задумою.

Нарештi в убраннi нашоi доби до кiмнати ввiйшла Дiйснiсть – в особi служника, котрий доповiв герцогинi, що ii екiпаж подано. Ледi з жартiвливим розпачем сплеснула в долонi:

– Як прикро! Я мушу йти! Треба ще забрати чоловiка в клубi i разом з ним поiхати на якiсь противнющi збори, де вiн мае головувати. Якщо я спiзнюся, вiн обов’язково розшаленiе, а в цьому капелюшку я не можу допускати сцен.

Цей капелюшок у мене надто крихкий – гостре слово може понiвечити його. Нi, нi, я мушу йти, люба Егато. До побачення, лорде Генрi, я захоплена вами, хоч вашi думки й дуже нездоровi. Я рiшуче не знаю, що й сказати про вашi погляди… Неодмiнно заiжджайте коли до нас на обiд. Може, у вiвторок? Ви вiльнi у вiвторок?

– Для вас, герцогине, я завжди вiльний, – з уклоном промовив лорд Генрi.

– О, це i дуже гарно, i дуже погано з вашого боку! – скрикнула герцогиня.