Портрет Доріана Ґрея

Розбiжностей у критичних оцiнках «Портрета…» пiсля його появи не бракувало вiдразу (звiдси Вайлдове: « Суперечки з приводу мистецького твору свiдчать, що цей твiр новий, складний i життездатний» – у передмовi до книжковоi публiкацii роману), як не бракувало iх i пiзнiше. Щоправда, з яких двохсот перших рецензентiв переважна бiльшiсть виявила рiдкiсну одностайнiсть: у творi знаходжено «гидомирний сморiд морального й духовного розкладу»; авторовi закидувано хизування ерудицiею, псевдонауковiсть, надмiрну озлобленiсть i тому подiбне; дехто без жарту радив йому перекинутись на кравецтво, анiж таке писати, i лише поодинокi критики добачили в романi «високоморальну тенденцiю».

Тим часом автор, i собi устрявши до газетноi суперечки, так сказав про свiй роман: «Справжня мораль цього твору полягае в тому, що всяке надужиття, так само, як i самозреченiсть, тягне за собою покару. Тобто, – конкретизуе думку Вайлд, – художник, Безiл Голворд, надмiр обожнюючи фiзичну вроду, як це робить бiльшiсть художникiв, помирае вiд руки того, в чиiй душi вiн породив страхiтливу й безтямну марнославнiсть.

Дорiан Грей, живучи в самих тiльки чуттевих насолодах, пробуе вбити сумлiння i в цю мить убивае самого себе. Лорд Генрi Воттон намагаеться бути тiльки спостерiгачем у життi i пiд кiнець виявляе, що тi, хто уникае битви, ще глибше зраненi, анiж тi, хто бере в нiй участь».

Роман Вайлда дае надзвичайно цiкавий матерiал для роздумiв про пророчу й надлюдську (хоч вона й вiд людини) силу мистецтва. Великi майстри слова не раз були трагiчними «самопророками»: Джек Лондон явив у романi «Мартiн Іден» вiзiю загибелi себе самого як людини в тенетах нерозв’язних суперечностей, i так само й Вайлд у «Портретi Дорiана Грея», – якщо обмежитись лише двома прикладами. Людинi вiльно теоретизувати, але мистецтво мае спромогу вiдтинати вiд тих умоглядних теоретизувань усе наносне, минуще й хибне.

Найголовнiший урок Вайлда полягае в тому, що людина не може загравати анi з мистецтвом, анi з життям. Урок цей i для вайлдiв, i для греiв, будь-коли й будь-де сущих.

Тим-то у зблисках дотепiв фiлософського речника роману, лорда Генрi, не слiд бачити лишень «орхiдейне», привабне зокола, а отруйне вмiстом, чи простий словесний феерверк.