Портрет Доріана Ґрея

Бо чимало тут i вiд заперечення тих викривлених здобуткiв новочасноi цивiлiзацii, що зводилися до фiзичного ожирiння та духовного злочинства (писав же Вайлд: «Коли приватну власнiсть скасують, не буде нi причини для злочинiв, нi потреби в них – вони перестануть iснувати». Наiвняк-утопiст, вiн i не уявляв, що постануть такi ситуацii, коли скасуванням приватноi власностi назвуть пiднесення ii до рангу державно-монопольноi i тим самим устократ посилять суспiльну зумовленiсть злочинностi!).

В романi Вайлд уповнi розкрився як блискучий оповiдач, вiртуозний майстер переливати гру парадоксальноi часто-густо думки у дзвiнке слово.

Хоча й помiтний тут добiр i аж перебiр лексики, у повному напрямку скерованоi, з балансуванням на суперлативах (слово beautiful – прекрасний – та з десяток синонiмiв до нього вiн вживае до 400 разiв!) – все-таки це частковiсть. Переважае в мовi роману простота й невимушенiсть викладу, що йде вiд препильноi уваги до форми, до звукопису слова, до розподiлу iнтонацiйних акцентiв, до ритмiки, щоб нiщо не базувалося на самодiяльнiй стихii.

Як на обсязi, так i на стилi Вайлдового роману позначились тенденцii французькоi романiстики: перед ним в англiйськiй прозi мало хто був такий нещадний до неощадностi вислову. І коли часами Вайлд легкодумно здавався на описовiсть, зокрема «побi-лямистецьких» речей, то це теж було вiд французiв, тiльки «про-каженно-декадентських» (мовивши голосом одного праведного британського газетяра), таких, як Жорiс-Карл Гюiсманс – письменник талановитий, але дуже суперечливий у своiх мистецьких знахiдках.

«Розкрити себе i втаiти митця – цього прагне мистецтво», – сказано в авторськiй передмовi до роману Вайлда. Менш за все це стосовне самого «Портрета…». А може, навiть саме завдяки такому потужному струменевi автобiографiзму в романi Вайлдовi й пощастило дати нове життя цiй давнiй iдеi продажу людиною душi заради вiчноi молодостi. Його роман – i сповiдь, i саморозплата. І, мабуть, якраз цей дух приреченостi, ця щира суб’ективнiсть надають творовi художньоi оригiнальностi та достовiрностi.

Твiр Вайлда, попри всю свою химернiсть, пiдлягае тим самим непорушним законам, що й iсторiя хвороби, тiльки викладена не науковими термiнами, а мистецькими. Не дивно, отже, що для багатьох новочас-них психологiв роман цей править за iлюстрацiю генези та ества сумлiння (втiленого в портретi Дорiана).

Притому автобiографiчний елемент не виключае покревнос-тi «Портрета…» з лiтературними своiми предками.