Забути неможливо зберегти

А коли клинок вибитий з мiцних рук, у хiд iдуть алебарда (або як там називаються цi музейного вигляду пiки на кiнцях iз лезом, що рубае), сокира, ба навiть смолоскип. Видовищно, чорт забирай! До того ж за час двобою можна спокiйно доiсти чудову яечню, вiдставити порожню тарелю, взяти горнятко пiдостиглоi чорноi кави й нарештi закурити сигарету. Бо як вирiшили одного разу Масяня з Хрюнделем:[2 - Героi популярного флеш-серiалу «Масяня».] «Каву, мiж iншим, пити шкiдливо, а без цигарки ще й огидно».

Тим часом, на екранi Зорро, який зiрвався з-пiд купола церкви, вдалося на льоту вхопитися за мотузку вiд довгоi штори, проте Уерта хоробро перерубав ii, i шляхетний захисник незаможникiв вилетiв у кругле слухове вiкно, розсадивши ногами кольоровий вiтраж.

Оскiльки до землi звiдти зависоко, полковник негайно восторжествував:

– «Кiнець йому, кiнець! Розбився, немае його!!! Вiн ме-е-ертвий!!!»

– «Хто мертвий?»

Це вже запитуе блазень гороховий, сержант Гарсiя (втiлений на екранi блискучим комiком Мусташем).

Послати б його подалi за оте тупе запитання, але, перемiгши ворога, Уерта вiдповiв доволi прихильно:

– «Зорро мертвий!!! Наре-е-ештi!!! Зорро мертвий!!!»

Тут так i хочеться скрикнути: зарано радiеш, кретине – позитивнi героi швидко не вмирають. Адже iнакше не вийде хеппi-енду… І точно, Зорро знов входить до храму зi словами:

– «Не зовсiм, полковнику. Ось вiн, Зорро! Гру ще не скiнчено».

Двобiй спалахуе з новою силою, гiгантський дог Патрач лякае Гарсiю, той iз зойком «Вибач, вибач, вибач!.

.» перекидаеться через край колодязя. Отут саме час перенести використаний посуд у мийку, докурити й забичкувати сигарету. Тепер поединщики на даху. Слово за Уертою:

– «Ця хвилина для одного з нас е останньою».

Зорро погоджуеться:

– «Нехай так! Настав час правди».

І нарештi зривае маску. Полковник здивований несподiваним вiдродженням нiбито загиблого ранiше губернатора:

– «О-о-о, ваше превосходительство! Але як ви здогадуетеся, це нiчого не змiнюе».

Вiрно, не змiнюе: один рiзкий випад – i Уерта гине ефектно й видовищно: повiльно осiдае, потiм зриваеться з даху й пiд дружне скрикування юрби гепаеться на майдан перед церквою. Далi вже не надто цiкаво: полум’яна промова волелюбноi Ортенсii Пулiдо де Олiвiдадес (у виконаннi чарiвноi Оттавii Пiкколо) та вiд’iзд визволителя пригноблених, котрий вже знов на конi й у чорнiй масцi.

Що ж, гарне старе кiно! Можна навiть сказати, генiальна картина.