Забути неможливо зберегти

У принципi, виключати такого не можна: як-то кажуть, у хлопця на обличчi «десять класiв i унiверситет написанi». Тiльки, мабуть, молодий занадто… Хоча захищаються саме молодi – пiсля тридцяти запопадливiсть поступово сходить нанiвець.

– Кандидат. Технiчних. Позаторiк аспiрантуру закiнчив, торiк захистився. А що, сумнiваетеся? – на обличчi Арамiса заграла iронiчна посмiшка.

– Не думав, що нинi кандидати технiчних наук заробляють на життя дизайном i розробкою веб-сайтiв.

– Сайти – це не стiльки заробiток, скiльки хобi.

Спосiб розвiятися, дати мозку вiдпочинок.

– Чим же ви на життя заробляете?

– А от цього не скажу.

– Чому ж?

– Тому, що фахiвець вiн унiкальний, – пояснив Атос.

– І якщо скаже, то «акулi пера» вашого рiвня не важко буде вирахувати, де наш генiй працюе, – пiдтакнув Портос. Арамiс лише красномовно розвiв руками.

– Ну, як знаете, – насправдi Олег був розчарований, хоч i намагався не виказати своiх почуттiв.

– Ви ж повиннi розумiти нашу ситуацiю…

– Все я розумiю!

– Ну гаразд.

Щоб не бути зовсiм уже голослiвним, скажу одне: заробленого на життя цiлком вистачае. Оце все, – Арамiс обвiв широким жестом «залiзяччя», що тихо стогнало, виблискуючи рiзнобарвними вогниками, – закуплене по дешевцi, вiдновлене власноруч i працюе на мою кишеню. Цим i живу. Я нiчого не вкрав, щоб ви знали: жодного гвинтика, жодноi мiкросхеми! І за спожиту електрику плачу по повнiй програмi. Втiм, iнакше не можна: оскiльки нашiй чудовiй державi наука не потрiбна за визначенням, доводиться викручуватися.

– Давайте-но облишимо цю тему, – якомога м’якiше мовив Олег.

– Чому ж? Нецiкаво розмовляти про технiчнi науки?

«Мушкетер» обернувся до товаришiв i зробив красномовний жест. Тi спiвчутливо зiтхнули.

– Бачте, День винахiдника й рацiоналiзатора ще не скоро…[12 - В Украiнi святкуеться у третю суботу вересня.]

– Ах, от у чiм рiч! – миттю вiдреагував Атос. – Ну так, перепрошуемо: ми забули привiтати вас iз учорашнiм професiйним святом, пане журналiст.

– Я би волiв обiйтися без ваших привiтань.

Але оскiльки вже з’явився тут у п’ятницю ввечерi, то хотiлося б знати, якого дiдька лисого?! Менi обiцяли передати якiсь сенсацiйнi матерiали…

– Ну, зрозумiло! Тисячу вибачень, ми просто чекаемо на четвертого.

– Тобто?…

– Звiсно ж, на д’Артаньяна! Який же сюжет без цього персонажа?

– Якщо ваш д’Артаньян вiдплив до Англii за пiдвiсками…

– Не до Англii й не за пiдвiсками королеви, але незабаром пiдiйде, зовсiм незабаром.