Забути неможливо зберегти

– Кава по-портоськи вариться з корицею й кардамоном, подаеться без цукру, – поблажливо кинув «мушкетер». Потiм усi замовкли, неспiшно присьорбуючи ароматний напiй.

Саме коли каву було допито, пролунав дзвiнок.

– Ну, ось i дочекалися! – зрадiв Атос, прямуючи до виходу з кiмнати. – Зараз познайомитеся.

Слiдом за тим сталося таке, чого Олег очiкував найменше: за хвилину «мушкетер» увiв до кiмнати… довговолосу й доволi опасисту блондинку! Виглядала вона вельми привабливо. Щоправда, не завадило б iй скинути пiвдюжини кiлограмiв з талii… та й щоки у дiвицi були якiсь припухлi, а верхня губа ледь вiдстовбурчена.

– Знайомтеся, оце i е наш д’Артаньян, – мовив Атос i одразу поспiхом додав: – Тобто, скорiше, НАША д’Артаньян. Загалом, четвертий i найпрекраснiший член мiнiатюрноi команди «чистильникiв».

– Шерше ля фам,[13 - Шукайте жiнку (фр.).] – тiльки й змiг зiтхнути сторопiлий журналiст.

Роздiл 4

Работоргiвка

– Не очiкували, що д’Артаньян виявиться жiнкою?

Новоприбула вiдверто насолоджувалася його реакцiею.

Олег не вiдповiв: все-таки занадто приголомшив його сюрприз! Окрiм того, фраза панi д’Артаньян (саме так журналiст подумки назвав ii) жваво нагадала йому якусь стару радянську кiнокомедiю[14 - В художньому фiльмi «Три плюс два» один з героiв розчарованим тоном вимовив фразу: «Джексон виявився жiнкою! Авантюристкою», – маючи на увазi щойно дочитаний детектив.] – от тiльки яку саме?…

А втiм, насправдi все закономiрно! Позавчора на пресконференцii у перших журналiстських рядах було повнiсiнько яскравих дурепок-дiвчат, якi з роззявленими ротами слухали полiтичного клоуна Маслаченка.

Панi д’Артаньян було нескладно загубитися в цьому загалi, а вiн i не помiтив одну-едину – ту, що вiдрiзнялася вiд усiх…

До речi, неважко було не помiтити: журналiстки сидiли потилицями до нього! А ця блондинка, та ще й досить грудаста. Отже, дурепка за визначенням… Овва, i як вiн одразу не второпав?!

– Ну добре, облишимо у спокоi нашого гостя, нехай перетравить нову порцiю iнформацii, – спокiйно мовив Арамiс, зрозумiвши знiяковiлiсть журналiста, i звернувся до новоприбулоi: – Ну що, усе зробила, як годиться?

– Аякже! – розпливлася в широчезнiй посмiшцi д’Артаньян.

Через дефект верхньоi щелепи пiд час розмови дiвиця злегка шепелявила, що трохи псувало враження вiд ii пухких блондинистих принад.

– Зараз перевiримо…

Генiй технiчних наук знов заклацав клавiатурою.