Санаторійна зона

Клянусь вам! Навiть фiзично ми були зразковi люди» (1, 502).

З особливою iронiчно-сатиричною майстернiстю розвiнчуе Микола Хвильовий пристосування радянського чиновника-комунiста Івана Івановича (повiсть «Іван Іванович»).

Бюрократизацiя значноi частини комунiстiв, iхня цинiчна мiмiкрiя до умов непу особливо вражала й обурювала чесного письменника. Громадська демонстрацiя iдейноi та моральноi чистоти рiзко контрастуе з мiщансько-буржуазним стилем життя «ортодоксального марксиста» Івана Івановича i його дружини-комунiстки.

Микола Хвильовий майстерно пародiюе стиль мислення цього «революцiонера з голови до п’ят», то епiчно, без емоцiйних збурень оповiдае про безбiдне життя «зразкового партiйця», то iронiчно вибухае, саркастично висмiюе засоби, прийоми i методи пристосування заради комфорту та iдеологiчноi вiдповiдностi партiйним настановам.

У творчостi М. Хвильового проблема деформацii людини пореволюцiйноi дiйсностi розкриваеться завдяки багатому арсеналовi художнiх засобiв i прийомiв, серед яких моделювання власноi реальностi, смiливе поеднання реального i фантастичного планiв, творення нових мiфiв, алегорiя, гiпербола, iронiя, пародiя, сатира, гротеск, визивна гра з читачем i заманювання його уяви у свiт авторського вимислу, мiфодеструктивнiсть, полiфонiя i фрагментарнiсть текстiв, багатозначнi рефрени, енергiйнi ритми, iнтертекстуальнi алюзii, мiфологiзацiя та метафоризацiя, романтизацiя та деестетизацiя…

Проблема буття людини в жорстокому, доведеному до абсурду свiтi, яка переживае духовну i моральну кризу, е чи не визначальною в прозовiй творчостi Миколи Хвильового.

Модернiстську iнтерпретацiю цiеi проблеми письменник художньо досконало пропонуе в найяскравiших творах – новелi «Я (Романтика)» i повiстi «Санаторiйна зона».

Микола Хвильовий майстерно моделюе свiт «поза Богом», свiт, у якому поруйнованi базовi основи людського спiвжиття, свiт, де буттева модель мае трагiчний або абсурдний вимiр.

Я iз однойменноi новели наголошуе: «Я – чекiст, але i людина». Роздвоення особи – наслiдок внутрiшньоi боротьби мiж фанатичним служiнням революцii i ледве пульсуючим бажанням прислухатися до голосу серця, до поклику матерi.

Це вона – милосердна мати «м’ятежного» сина-чекiста, iнсургента-комунара – приходить у його спотворену жахiттям смертi фантазiю i намагаеться вивести iз доведеного тагабатiвськими iдеями до абсурду свiту.