Санаторійна зона

Альоша теж зрiдка поглядав туди, i невiдомо було, чого поглядав туди некрасивий карлик Альоша.

II

Дивно: пiд Новий рiк весна. Це так генiально, мов замрiянi фантазii генiального Гоголя. Це так прекрасно, так надзвичайно…

…Товариш Огре вийшов i поспiшно пiшов у задуму зимовоi весни. Льоля пiде потiм – ще так рано, вона ще встигне зробити репетицiю пародii на «Лiлюлi».

…До трамвайноi постоянки – сорок крокiв. Іде. Калюжi тихо замислились на вечiрне небо. Бiжить собака, понюхав калюжу й побiг далi.

Ще вийшли з двору, що напроти, меланхолiйнi гуси. Потiм iз геготом кинулися знову до двору, бо собака раптом звернув i рiшуче помчав до ворiт.

…Але не калюжi думають про небо. То зорi подумали в калюжi й одразу сховались… Так бувае часто, коли починае темнiти i в порожнiй вулицi бiжить тротуаром похилий пес.

…Товариш Огре, звичайно, буде збирати хронiку до одинадцятоi, а потiм пiде в клуб пролеткульту, що на Садовiй, 30.

Це ж там Льоля буде стрiчати Новий рiк по новому стилю в «стилi» уесесер. Це ж там вона буде ставити пародiю не на Ромена Роллана, а на постановку «Лi-лю-лi», п’еси Ромена Роллана. Так що на постановку мiльярди, а колiзей без плебеiв. І от ставили пародiю на «Лiлюлi». Товаришка Льоля Огре.

На постоянцi була й Маруся. Прилетiла, влетiла, ковтае слова й так розказуе газетну сучаснiсть, так од неi пахне життям, що хочеться заверещати на всю землю, як Глаголiн у «Собацi садовника».

І летять уривки:

– Тодi духмяний сум не бувае п’яною радiстю, коли вмирають дзвони кармазинового сонця за тихими гаями сiльськоi iдилii. І як Миклуха-Маклай на островi Новоi Гвiнеi вивчае побут папуасiв, так…

так…

…Маруся верещить:

– Я питаю. Я питаю: що за журнал? А вiн менi: «Купiть, баришня: тут запрещонное про Ленiна». І це так серйозно, так пiдпiльно… Ха-ха-ха!.. Максимiлiяна Гардена з «De profundis».

Присмерк. На тротуарах лежить присмерк.

Іще заплутався в заулках i бiжить до «Дикоi Кiшки», до «Дитячого «Спартака»… а десь «ундервуд» шаленiе, а десь стихiйна композицiя.

І знову Маруся ковтае слова, i знову розказуе анекдоти, правду, про це:

– На верандi сидить стара дiва й плаче. – «Чого плачете?» – Тодi вона скаржиться, що вона, мовляв, до сорока лiт була чиста, мов сльоза, а тепер ii спокусив курортний лiкар (на верандi) i погубив навiки.