Чорна рада

Як схопиться ж мiй Черевань:

– Бгатику, – каже (бо трохи картавив), – чи се ти сам, чи се твоя душа прилетiла послухати божого чоловiка?

Да й обнявсь i поцiлосавсь iз Шрамом, як iз рiдним братом.

Божий чоловiк i собi простяг руки, як зачув Шрамiв голос. Зрадiв дiдусь, що аж усмiхавсь.

– Бувай же, – каже, – здоров, панотче i пане полковнику! Чули й ми, як господь наустив тебе взятись iзнов за козакованне.

А Василь Невольник, стоючи коло нях, собi радуеться, похитуючи головою.

– Боже, – каже, – правий, боже правий, ссть на свiтi такi люде!

– Яким же, бгате, оце случаем? – питае зараз Черевань.

Шрам одвiтовав, що на прощу до Киева, да й спитав сам у божого чоловiка:

– А тебе ж, дiду, звiдки i куди господь несе?

– В мене, – каже, – одна дорога по всьому свiту. Блаженнi милостивii, яко тiг помилованi будуть…

– Так, батьку мiй! Так, мiй добродiю! – перебив йому Василь Невольник. – Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на мене оглянувся! Три годи, як три днi, промучивсь я в проклятiй неволi, на турецькiй каторзi, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського берега.

– Не менi дякуй за се, Василю, – каже божий чоловiк, – дякуй боговi да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатiв.

– Хiба ж я йому не дякую? – каже Василь Невольник. – Ченцi звали мене у монастир, бо я таки й письменний собi трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо я всi гирла, як своi п'ять пучок, знаю; зазивав мене i кошовий, i отаманне, як проходив я, повертаючи з неволi, через Запорожже, а я кажу: нi, братчики, пiду я тому служити, хто визволив мене iз бусурменськоi землi; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби як небудь йому подякувати.

Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, тiлько смiявся.

– Казнае-що ти, – каже, – городиш, бгате! Буцiм уже сто червоних таке диво, що зроду нiхто й не бачив. Пiсля Пилявцiв та Збаража носили козаки червiнцi приполами.

Випили по кубку. Тодi Шрам i питае:

– Скажи ж менi, божий чоловiче, ти всюди вештаешся i всячину чуеш: чи не чував ти, що в нас дiеться за Днiпром?

– Дiеться таке, – одвiтуе божий чоловiк, важко здихнувши, – що бодай i не казати! Не добре, кажуть, починае на сiй Украiнi Тетеря, а за Днiпром чиниться щось iще гiрше. Жодного ладу мiж козаками.