Чорна рада

– А старшина ж iз гетьманом на що?

– Старшини там багато, та нiкого слухати.

– Як нiкого? А Сомко?

– А що ж Сомко? Хоть вiн i розумом, i славою узяв над усiма, да й йому не дають гетьмановати.

– Як же се так?

– А так, що диявол замутив голову Васютi Нiженському. Уже й чуприна бiла, як у мене, i зовсiм уже дiд; доживав би вiку на полковництвi: так, отже, захотiлось на старiсть гетьмановати. Багато козакiв i його слухае. А як вiн собi маеться добре, то й бояре, що на Москвi коло царя, що хотя роблять, i тii за його тягнуть руку.

А Сомко, бачте, навпростець iде, не хоче нiкому придiте поклонiмося. Отаке як завелось мiждо старшими головами, то й козаки пiшли один против одного. Де зустрiнуться, чи в шинку, чи на дорозi, то й зiтнуться. «Чия сторона?» – «А ти чия?» – «Васютина». – «Геть же к нечистому, боярський пiднiжку!» – «Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!» – Себто, бач, що Сомко мае в Переяславi своi крамнi комори в ринку, так Васютинцям i звадливо. Отак зiтнуться, да й до шабель.

Слухаючи таку невеселу повiсть, полковник Шрам i голову понурив.

– Та потривай же, – каже, – адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельцi?

– Одностайне, – каже, – i сам преосвященний Методiй був там i до присяги козакiв приводив; да як Сомко собi чоловiк-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собi яку сот-нягу чи двi червоних на рясу. А Васюта Нiженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком перед владикою – той i вимудровав щось на Сомка, да й послали в Москву лист.

От i пiшла така вже поголоска, що рада Козелецька не слушна; треба, кажуть, iзозвати зуповную раду, щоб i вiйсько з Запорожжя було на радi, щоб одностайне собi гетьмана обрали i одного вже слухали; бо Васюта хоче собi гетьманства i не слухае Сомка-гетьмана, а запорожцi собi гетьманом Брюховецького зовуть.

– Якого се Брюховецького? – аж скрикнув Шрам. – Що се ще за проява?

– Проява, – каже, – така, що слухаеш, да й вiри няти не хочеться.

Ви знаете Іванця?

– Отак! – кажуть, – iще б не знати чури Хмельницького!

– Ну, а чули, яку наругу прийняв вiн од Сомка?

– Чули, – каже Шрам. – Що ж по тому? А Черевань:

– Здаеться, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що?

– Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самотi, чи там як-небудь напiдпитку, а перед отаманнем, перед генеральною старшиною, на домовiй радi в гетьмана.

– Га-га-га! – засмiявсь Черевань. – Одважив солi добре.