Він іде

Вiн iде

Михайло Коцюбинський

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Вiн iде» Михайла Коцюбинського – iмпресiонiстичне оповiдання, в якому автор акцентуе увагу на силi емоцiй у зображеннi героiв***. Найвiдомiшими творами автора е «Тiнi забутих предкiв», «Intermezzo», «Дорогою цiною», «Цвiт яблунi», «Ялинка», «Хо», В путах шайтана», «На каменi», «Пiд мiнаретами» тощо. Михайло Коцюбинський – украiнський письменник-iмпресiонiст, майстер психологiчноi прози.

Михайло Коцюбинський

ВІН ІДЕ!

Образок

Прикмети були поганi.

Становий, здаеться, незадоволений був з того, що взяв, i хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вiрили мало. Найгiрше було те, що нiхто напевно не знав, чи одмiнять процесiю з образом спаса, яка мала вiдбутись завтра по церковнiй вiдправi. Про се з тривогою говорили в мiстечку, i крамарi, забувши за покупцiв, лишали своi крамницi на божу ласку, а самi збирались купками на майданi серед мiстечка. Тут притишеними, таемничими голосами, тривожно озираючись навкруги, переказували однi другим про якихсь непевних, чужих людей, що з'явились недавно в мiстечку, про чорносотенних панкiв, якi були б радi погромовi, та про те, що iхнi «пурицi», багатшi купцi, ще зрання почали тiкати з мiстечка з своiми жiнками й дiтьми. Часом розмова ставала гарячою, бурхливою, слова бряжчали, немов вози з залiзом, i бiлi крамарськi руки тiльки мигтiли перед рудими бородами. Але коли розтинався раптом голосний туркiт колiс по бруку i велика балагульська бричка пiдкочувалась пiд один з багатших домiв, що всiма вiкнами дивились на площу, розмови стихали i всi похмуро i з злiстю дивились, як виносили похапцем iз дверей всяке манаття, скринi та подушки i бричка ущерть виладновувалась жiнками та кучерявими дiтьми. Коли ж бричка зникала нарештi у хмарi сiрого пилу, розмови знов оживали i переходили в крик. Вiзник Йосель, мiцний, високий чоловiк, метушився по базару з батiжком у грубих вузлуватих руках i хвалився, що вже одправив усi три своi фургони. Вiн запевняв, що до вечора не буде в мiстечку анi одноi хурманки.

Ще сонце не зайшло, а вже крамницi почали зачинятись. Скрiзь рипiли залiзнi засуви, бряжчали колодки.i ключi, стукали дверi, заслоняючи чорнi отвори, i вмить сiрi старезнi мури ринку викинули з себе людей. Майдан на хвилину ожив, залюднився. Старi «балабусти» зiбрали з столикiв бублики й булки, покритi пилом, – увесь свiй мiзерний крам. Охали, стогнали та, вгинаючись пiд важкими кошиками, поспiшали додому.