Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Заскреготав той зубами, бо хотiв як-небудь знищить Івана, а тепер i не пощастило, та нiчого робить! От вiн i каже:

– Ну, на цю нiч, щоб ти виiздив коня, що стоiть за дванадцятьма дверима!

Прийшов Іван до змiевоi дочки та й каже:

– Загадав батько роботу, щоб я за нiч виiздив коня, що стоiть за дванадцятьма дверима. Це вже не така трудна робота!

– Е, нi! Це ще труднiша. Кiнь – то мiй батько. Як тiльки ти пiдеш туди, то вiн тебе i вб'е! – каже змiева дочка.

Тодi подумала, а далi й каже:

– Та вже дарма, я поможу тобi!

Тiльки ото всi полягали, вона зараз свиснула, коли прибiгло два молодцi.

– Пiдiть у конюшню, там за дванадцятьма дверима стоiть кiнь. Щоб ви його за нiч виiздили!

Молодцi пiшли, та зараз у конюшню. Як узяли вони iздити на тому коневi, так уже йому й не хочеться, такий став, як з води витягнений. Бiгав, бiгав той кiнь, а далi й став. Молодцi його й одвели на конюшню.

От уранцi змiй покликав Івана та й каже:

– Ну, тепер же приходь до мене увечерi!

Іван прийшов до дочки, вона й каже йому:

– Як пiдеш, Іване, до батька, то вiн тепер тебе задушить! Треба тiкати.

От зараз вони зiбрались скорiше та й пiшли.

Ідуть та й iдуть. Коли це щось застугонiло. Притулила змiева дочка вухо до землi та й каже:

– Це за нами женуться. Ну, ти будь сторожем, а я стану пшеницею.

І стала змiева дочка пшеницею, а Іван сторожем.

От прибiгли слуги на конях до пшеницi та й питають Івана-сторожа:

– Чи не бачив, не бiгли сюди двое – дiвчина й парубок?

Іван i каже:

– Нi, бачив, бiгли тодi, як сiялась оця пшениця.

Слуги й поiхали додому, а змiй i питае:

– Що, не нагнали?

– Не нагнали.

– А не бачили нiкого?

– Нi, бачили сторожа, стерiг пшеницю.

– Ото ж воно й есть! Треба б тiльки найбiльший колосок пшеницi зiрвати, то б ви взяли ii за голову!

От змiй послав i вдруге. А Іван та змiева дочка знов пiшли. Ідуть та й iдуть, коли щось застугонiло. Дочка притулила вухо до землi та й каже:

– Це за нами знов женуться! Ну, ти будь попом та читай книгу, а я стану церковкою.

І стала дочка церковкою, а Іван попом, i став служити пiп. Приiздять слуги та й питають у попа, чи не бачив вiн, не бiгли сюди парубок та дiвчина. Пiп i каже, що бачив тодi, як будувалась ця церква. Слуги й поiхали назад. Приiздять додому, а змiй i пита:

– Не догнали?

– Нi!

– А не бачили нiкого?

– Бачили церкву, а в церквi попа.