Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

– То ж i вони!

От iзлiз тодi змiй на хату та як крикне:

– Подайте менi вила!

Подали змiевi вила. От вiн пiдiпер одним кiнцем вiю, глянув та й каже:

– О, где дожену!

Та зараз i побiг. А дочка притулила вухо до землi та й каже:

– Тепер ми пропали – за нами женеться батько. Ну, ти будь козаком, а я стану криницею. Як стане змiй пить воду, то ти й одрубай голову!

I стала вона криницею, а Іван козаком iз шаблею. Прибiг змiй до козака та й пита, чи не бачив вiн: не бiгли дiвчина й парубок? Козак каже, що не бачив.

А змiй тiльки глянув, то зараз i догадався та й каже козаковi:

– Дай же менi води напиться!

– Не можна, з цiеi криницi тiльки отаман п'е воду.

А змiй не слуха та зараз i нахилився до криницi, то Іван його й убив.

Тодi криниця стала знов змiевою дочкою, а козак Іваном. Приiхали вони додому i згуляли весiлля.

Морський цар

Про купця, його сина i морського царя

Був багатий вельми купець. Поiхав якось вiн на кiлька лiт у чужий край: своi товари продати, заморських накупити.

Довго чи недовго пробував купець у заморськiй сторонi, розпродав своi товари. Сiв на корабель i пливе додому. Пливе вiн день, пливе другий, а на третiй – зупинився корабель серед моря. Що вже не робили слуги, як не рятувалися, а корабель – анi з мiсця. Стали думать, чи не наiхали на пiдводну скалу. Послали в морську безодню водолаза.

Вилiз водолаз iз морських глибин та й каже:

– Не пускае корабля старий дiд – морський цар. Хоче, аби хазяiн дарував йому з дому те, чого вiн не знае. Коли ж не згодиться, то затопить корабель.

Думав-думав купець: все, що е вдома, вiн знае, i вирiшив подарувати дiдусевi – морському царевi – з дому те, чого не знае.

Вiдпустив дiд – морський цар – корабля, поплив корабель далi. Приiхав купець додому i зустрiчае сина, що народила йому жiнка. Зажурився купець, бо аж тепер зрозумiв, що то саме сина свого вiн подарував морському царевi.

Ну, нiчого. Син вирiс, став дорослим, що треба вже його вiддавати дiдусевi. Ну, воля-неволя. Вiдпустив батько сина. Іде вiн, iде. То вовки йому зустрiчаються, то змii, вiн все вiдганяе iх. Нарештi бачить, iде йому назустрiч старесенька, горбатенька бабуся. І каже йому:

– Добридень, синочку!

– Йди к чорту, стара. Вже менi й так все надоiло…

– Ну, йди, синку, йди.