Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Нiч застала його коло млина. Вирiшив Іван тут переночувати. А у млинi жили дiд з бабою, iх донька, собака i кiшка. Проситься Іван на нiч, а його питають:

– Ти куди йдеш?

– До морського пiвня.

– То запитай у того пiвня, чому ми рiжемо телицi, печемо хлiб, усе з'iдаемо й залишаемося голоднi?

– Спитаю! – вiдповiдае.

Переночував Іван у мельника i вранцi пiшов далi. Йде, йде i приходить до одноi хижi. Дивиться, а в хатi дванадцять прекрасних дiвчат.

– Куди ти йдеш, славний легеню? – питають дiвчата.

– Йду до морського пiвня.

– То запитай його, чому ми, дванадцять красних дiвчат, не можемо вийти замiж?

– Спитаю! – вiдповiдае Іван.

Іде далi. Бачить – в одному саду стоiть груша, пiд грушею дванадцять панiв. Усi вони дивляться на грушу i чогось чекають.

– Куди йдеш, легеню? – питають Івана.

– Йду до морського пiвня.

– Спитай, коли ця груша вродить срiбнi плоди?

– Спитаю! – вiдповiв парубок i пiшов далi.

Йде й бачить – на узлiссi чоловiк заганяе пташку в дупло.

– Куди ти йдеш, легеню? – питае чоловiк.

– Йду до морського пiвня.

– Спитай його, коли я цю пташку зажену в дупло.

– Спитаю! – вiдповiдае парубок.

Прийшов нарештi до морського пiвня. Дивиться, а тут i сестра Поганина. Морського пiвня не було вдома. Поки вiн прийшов, Іван устиг iз сестрою Поганина домовитися. Коли пiвень з'явився, сестра Поганина лягла з ним спати, а Іван заховався пiд лiжко. Вночi сестра Поганина смикнула перо з морського пiвня i кинула Івановi пiд лiжко.

А морський пiвень прокинувся:

– Чого ти смикаеш моi пера?

– Та як не смикати, коли менi таке страшне приснилося!

– А що тобi приснилося?

– Снилося менi, що там i там е млин, а в тому млинi живуть дiд, баба, дiвчина, собака i кiшка.

– Вони все будуть голоднi, бо нi псовi, нi кiшцi не дають iсти. А коли б нагодували пса i кiшку, то й самi були б ситi! – вiдповiдае морський пiвень.

Коли вiн заснув знову, сестра Поганина висмикнула перо з його хвоста.

– Чому ти не даеш менi спокiйно спати? – схопився морський пiвень.

– Та як тобi дати спати, коли менi таке страшне сниться!

– А що тобi сниться?

– Там i там е дванадцять дiвок. Усi дуже краснi, та жодна з них не може вийти замiж.

– Вони не вийдуть замiж, бо коли метуть хату, смiття кидають сонцю в очi. Коли б смiття кидали на захiд, то вiдразу вийшли б.

Знову заснув морський пiвень. Тодi сам Іван висмикнув перо.