Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

І думае вiн собi: «За що б тут руки зачепити? За яке ремесло взятись?»

Думав, думав та й надумав: «Батенько мiй, нехай царствуе, не сидiв удома, а все по чужих далеких сторонах iздив. Тим вiн нажив собi багатство. Буду i я так робити».

Навалив вiн три кораблi добра всякого, попрощався iз своею жiнкою i поiхав по морю в чужi далекi землi. А вдома його жiнка вже тодi завагiтнiла, вiн же цього й не помiтив.

Ну, поiхав вiн у чужi далекi землi, товар свiй добре попродав, а на сьомому роцi накупив iншого товару, навалив уже не три кораблi, а цiлих дванадцять i поiхав додому.

Кiлька кораблiв iхало попереду й кiлька позаду, а вiн саме в серединi. Як виiхав вiн саме насеред моря, корабель його i став; що вже йому не робили, як вони вже його не вiдпихали, – нiчого не вдiяли: стоiть корабель на однiм мiсцi, стоiть, не ворухнеться.

І посилав той купець норця, щоб пiрнув у море та подивився, за що вiн там зачепився. Пiрнув той норець у море, дивиться – а на днi моря стоiть дiд, однiею рукою держить корабель.

Норець його й питае:

– Нащо це ти держиш наш корабель?

– Пiди та скажи своему господаревi, що коли хоче вiн додому повертатись, так щоб вiддав менi те, чого вiн удома не знае, а як не дасть, то втоплю всiх.

Випiрнув норець i каже своему хазяiновi:

– Стоiть там у морi старий дiд, i однiею рукою держить корабель, i переказуе вам, що як вiддасте йому те, чого ви дома в себе не знаете, – пустить, а нi – то потопить усiх, казав.

Купець i каже:

– Пiрни ж ти до нього й попроси, щоб дав вiн вiльготи хоч три години, щоб передумати менi, що в мене вдома е?

Полiз знов норець у море й просить у того дiда вiльготи на три години.

Дiд i каже:

– Не то на три години, хоч на три днi.

Випiрнув норець i сказав це своему хазяiновi.

Хазяiн i став здумувати та писати все, що в нього вдома е. Усе, усе поздумував, усе знае – тiльки не знае, що в нього вродився дома син, що вже тому синовi сiм лiт, що ходить вiн уже в школу й читати привчився. Як поздумував усе, i посилае норця в море:

– Скажи тому дiдовi, що вiддаю йому те, чого вдома не знаю.

Полiз знов норець i сказав це дiдовi. Дiд той каже:

– Я не повiрю на слова: хай дасть менi записку, своею кров'ю написану.

Купець мерщiй урiзав пучки i кров'ю написав записку, що вiддав тому дiдовi те, чого вдома не знае, та й послав з нею норця до дiда в море.

Як тiльки взяв дiдусь записку, пустив корабель: як пустив корабель, то поплив вiн так скоро, що й випередив переднi.